nav-left cat-right
cat-right

Проф. Кузьо в Чикаго

Тарас Кузьо – політолог, журналіст, професор університету Джорджа Вашінґтона. Друкується в українській та американській пресі, як теж в Україні. Виступає з аналітичними доповідями на політичні теми перед українськими та американськими авдиторіями. Вміє розшифровувати та аналізувати політичні події та постаті, що творять ті події, робити об’єктивні висновки. На запрошення  Політично-дискусійного клубу при Українській Громадській Організації “Помаранчева Хвиля” приїхав до Чикаґо, щоб виступити перед українською громадою з доповідю про політичну ситуацію в Україні. Вже вдруге я мав щастя провести розмову з цим глибоко-пронизливим політологом на тему політичного сьогодення в Україні. Останньою, була наша розмова  в дні 24 березня 2007 року, до його виступу перед українською чикаґською громадою. Пропонуємо читачам познайомитися з думками політолога Тараса Кузя.

 

Я боюся, як буде виглядати Україна, якщо ще чотири роки

 Нею буде керувати уряд Януковича?!- сказав Тарас Кузьо

 

Питання (Лука Костелина):  Ющенко був обраний Президентом в 2004 році. Він запам’ятався тим, що: розпустив уряд на чолі з Юлією Тимошенко, підписав договір з Януковичем, що не буде чіпати фальсифікаторів виборів, після виборів до парляменту, замість опертися на  помаранчеві сили, пішов на широку коаліцію, запропонував  Януковича на Премє’р міністра. Взявши під увагу всі ці його рішення, що можна сказати про  Ющенко як Президента?

Відповідь (Тарас Кузьо):  Це велике питання. Я думаю, що тут є різні складові і мають довгу історію. Від  початку  2001 року були дві окремі сили: Наша Україна і БЮТ. Була створена радикальна антирежимна опозиція. Тимошенко завжди була проти того, щоб сідати за круглий стіл і розмовляти з урядом. Як почався так званий “Кучмаґейт”, вона  закликала ініціювати імпічмент проти Кучми. Партія Наша Україна і сам Віктор Ющенко мали інше ставлення до справи. Коли заговорили за “Кучмаґейт”, пан Ющенко був Премє’р міністер. Він та ті політичні сили, які його підтримали, тоді пішли в Блок Наша Україна. Вони не підтримали заклик про імпічмент, а тим більше атак проти Кучми. Вони, радше,  були думки, що є непоганий цар, є тільки погані бояри – Кравченко, Медведчук та інші. Тимошенко навпаки, казала, що  проблема – це Кучма. Отже, від початку в них були інакші думки. Також пам’ятаймо, що Наша Україна також була створена не як радикальна опозиційна сила, а як лояльна, так звана конструктивна опозиційна сила. І в той час, коли лунало гасло “Повстань Україно”, Ющенко крутився. Один день він підтримував опозицію, а другий – був за створення парламентарної коаліції, закликав Кучму сідати за  круглий стіл. Значить – в нього була інша точка зору, як у Тимошенко, і це показалося під час помаранчевої революції.

 Ющенко, по натурі, не є революціонером; Тимошенко – є. І коли, в час президентських виборів,  заіснувала  можливість зустрічі біля  круглого стола, в що втручалися европейські країни, Ющенко залишив вуличні акції і пішов на зустріч пропозиції круглого столу. Це було йому більше по натурі. Він не брав з собою Тимошенко, бо вона була проти такої розмови з владою. В результаті, Ющенко  погодився підтримати конституційну реформу, а Кучма схвалив, що Ющенко може бути вибраний президентом 26 грудня 2004 року. Все це є показником того, що від самого початку Ющенко і його команда були ідеологічно і по стилі зовсім інакші, як Блок Тимошенко. І це впливало на події в 2005 році. Тому був конфлікт між Порошенком і Тимошенко. Тут була  вина Презедента, бо він назначив Порошенка головою НРБО з метою контролювати і конкурувати з урядом. Фактично – це був стан двох урядів. Саме тому і виникла криза, бо були різні підходи щодо посадження бандитів в тюрми – Тимошенко була за,  Ющенко – не хотів цього. Також були інші погляди стосовно реприватизації, ставлення до олігархів, яка має бути загальна політика в країні, тощо.

 Помилка Ющенка була не тільки в тому, що розпустив уряд пів року перед парламентарними виборами, але і в тому, що людина (Єхануров), яку Ющенко привів на місце Тимошенко, була людиною, яку по американськи можна назвати “Кучмалайт”. Пригадаймо, що одним з його перших кроків (в жовтні 2005) було скликання зустрічі з олігархами, на якій він їм сказав, щоб не журилися, бо їм нічого не станеться. Василь Базів, колишній консул в Торонті, писав в січні цього року, що це був стан, який він назвав Юліофобія. Тут також відіграли ролю ідеологічні ставлення, відмінний характер  лідерів, ставлення до попереднього режиму, до Кучми і таке інше. Саме через Юліофобію, починаючи з вересня 2005 року до березня  2007 року, помаранчеві сили були розділені. І це був той час, який використав Янукович, щоб сконсолідувати свої сили і прийти до влади.

З цього всього видно як багато Ющенко зробив помилок. Тому тепер треба дивитися, якого типу нам треба менаджера-керівника. Ющенко відрізняється від Януковича. Янукович подібний до Буша. Один і другий розуміють, що вони є “обмежені”. Тому, що вони це розуміють, вони навколо себе запрошують людей, які є міцні, мають міцні характери і можуть їм давати пораду. Добрим прикладом  щодо Буша є Дик Чейні, який є сильною людиною і керує адміністрацією Буша. Коло Януковича  був Кушнарьов і є Ахметов. Ющенко, навпаки, інший тип. Він є людиною, яка не слухає порад, бо він думає, що він все знає. Тому Ющенко ніколи не мав навколо себе добрих дорадників. Ющенкові потрібно було людей, які були б не тільки лояльні, але також критичні, які могли б йому сказати: це не роби, бо це буде погано. На жаль, навколо Ющенка таких людей немає. Через це Ющенко робив багато помилок, бо він робив рішення сам, а не разом із дорадниками. Згадаймо, що за перші  два роки президентури Ющенка було двоє людей, які керували президентськими справами – Олександер Зінченко і Олег Рибачук. На жаль, обидва  погані менеджери. В любій країні, як президент не має відповідної структури, на яку міг би опертися, немає добрих дорадників коло себе, він  ізолює себе й не може мати успіху. Ющенко сам  створив собі таку ситуацію.

 

Л.К.:  Повернімось до сьогодення. Нещодавно Ви писали, що у Вашінґтоні посилюєтья думка, що Ющенко є втраченою надією оскільки його неспроможність боротися за Тарасюка може свідчити про неспроможність боротися взагалі. Як знаємо, не інакше було стосовно Огризка. Чи дійсно можна говорити, що Ющенко, як Президент, сьогодні став фіґурою, яка не має великого впливу на подальший політичний процес в Україні?

Т.К.: Я дійсно думаю, що Ющенко став,  по-американськи кажучи, “підстріленою качкою”. Багато американців не хочуть це публічно сказати,  бо це недипломатично і не хотять робити Президентові шкоди. Але для всіх ясно, що цей погляд про Президента, як серед  діяспори, так і американців, формувався на протязі двох років, бо Президент показав, що в нього бракує стратегії і політичної волі. Цей погляд  базується на тому, що було зроблено Президентом забагато помилок. Зокрема це було найбільш відчутно після парляментарних виборів. На Президента  був тиск, включно зі сторони адміністрації Президента Буша, щоб якнайшвидше створилася помаранчева коаліція – на це всі чекали на протязі місяців. І стало зрозумілим, що якби Наша Україна пройшла на перше місце у помаранчовій коаліції, а не Тимошенко,  то коаліція була б була створена відразу (Юліофобія – Л.К.). Отже, для Президента була проблема з Тимошенко, а не з коаліцією. Саме оці зволікання Президента привели до того, що коаліція створилася навколо Януковича.

 

Л.К.:  Чи для Януковича і Мороза особи: Тарасюка і Віктора Огризка були дійсно небажаними особами? На скільки Янукович і Мороз  хотіли показати Ющенкові свою силу і, заразом, на скільки вони хотчуть мати вплив на зовнішню політику України?

Т.К.:  Я думаю, що  більше  друга частина ніж перша. Я й сам не знаю, чому вони так були останньо проти Огризка. Адже людина, яка тепер прийшла на місце міністра МЗС, має ті самі ідеологічні погляди, що й Огризко мав – тут не існує ніяких суттєвих різниць. Ви правильно відмітили – тут  ішло про те, щоб показати Ющенкові, хто є господарем в країні. На превеликий жаль Ющенко до тепер не  показав себе господарем. Саме в цьому лежить його проблема – проблема керівництва. Через те, що він не показав себе керівником, багато людей його не шанують – я маю на увазі українську еліту. Ви маєте рацію, що тут також йдеться про контроль над закордоною політикою.  За новою редакцією конституції, президент нібито контролює міністрів – оборони, закордонних справ, національну безпеку та прокуратора – і це дуже важні повноваження. Через них можна мати великий вплив в Україні й за кордоном. Але  Януковичові хочеться демонструвати свою власну закордонну політику. Вже у вересні минулого року, коли був за кордон він вів свою власну закордонну політику. Будучи на зустрічі з представниками НАТО, він сказав, що Україну не цікавить членство в НАТО. Це доказ, що це є пряма атака на прерогативи Президента, і я також думаю, що є певні політичні сили в Партії Реґіоналів, плюс ліві сили -  комуністи і соціалісти, які хочуть, щоб Україна стала парламентарною республікою, де парламент буде вибирати Президента, щоб мати вплив і на ті повноваження, що їх тепер має Ющенко.

 

Л.К.: Чи ви думаєте, що авторитет Ющенка зберігся б краще, як щоб він  непропонував поновно на міністрів закордонних справ  Тарасюка і Огризка, знаючи, що вони не будуть затверджені?

Т.Л.: Щодо Тарасюка, то тут була певна проблема. Тут частино  вина Тарасюка, бо він був головою політичної сили, яка разом з Нашою Україною в жовтні минулого року пішла в опозицію до уряду. Отже, він не міг бути в уряді тоді, як політична сила, яку він очолював, була в опозиції до уряду. Це – абсурд. Він повинен був скликати позачерговий зїзд Руху і передати керівництво комусь іншому. Я думаю, що міністер закордонних справ України має бути позапартійний так, як міністер оборони – Гриценко. Про те, чи Ющенкові було  варто ставити вдруге  кандидатуру Огризка, я думаю, що Ющенко був би був підтриманий, якби він був зайняв тверду позицію, робив Верховній Раді  загрозу, дав зрозуміти, що він буде підтримувати цю кандидатуру до кінця. Він міг говорити, що якщо В.Р.  не проголосує за цю кандидатуру, то Україні буде стидно на міжнародній арені, немаючи міністра закордонних справ. Але Ющенко не вміє боротися так, як Тимошенко. Наприклад, коли в січні чи лютому уряд зупинив фінансування  міністра закордонних справ, то була фантастична можливість для Ющенка зробити так, щоб стало стидно для уряду. Де в світі уряд зупиняє фінансування міністерства закордонних справ? Це – ганьба. І Ющенко відразу міг зробити багато стиду для уряду навіть в Східній Україні, де уряд має підтримку, – треба було лиш улаштувати прес-конференцію. Але Ющенко такі речі робити не вміє. Він завжди слабо працював з мес-медіа. Він не вміє воювати за свою позицію.

 

Л.К.:  Нещодавно Ющенко заявив, що дострокові вибори не змінять ситуації в Україні. Він вважає, що єдиний вихід для політичних сил – це  стіл переговорів. На базі досвіду: Чи можна говорити, що Ющенко наївний коли думає, що переговори щось дадуть? А може думає, що під сучасну пору немає підстав до дострокових виборів? Ваш коментар.

Т.К.: Ющенкові треба було не допустити Януковича до влади в серпні минулого року, коли він мав всі юридичні можливості розпустити Верховну Раду й назначити позачергові вибори. Як про це всі говорять, він був до того готовий, навіть приготовляв указ для телебачення, щоб розпустити В.Р. Але, на жаль, він на це не пішов. Він мав юридичні підстави це зробити, бо на підставі законів України, не вільно бути Премє’ром або Президентом людині з кримінальним минулим. Це нелегально. Янукович має кримінальне минуле. Він мав повне право заявити Януковичові, що через його кримінальне минуле, він не може вносити його кандидатуру на  затвердження Верховній Раді (Янукович скривав судимість в своїй біографії – Л.К.). Але Ющенко не вміє політично діяти, і допустив Януковича до уряду.

 Перед Україною сьогодні стоять два неприємні рішення: можна залишити сьогоднішную ситуацію такою, якою вона є, то означає, що уряд Януковича буде при владі до наступних виборів – а це додаткових  чотири роки. І це буде перший раз в Україні, що уряд буде працювати п’ять років. За старою конституцією, уряд працював пересічно один рік, бо Кучма постійно міняв уряд. Я боюся, як  буде виглядати Україна, якщо ще чотири роки нею буде керувати уряд Януковича. Алтернативне рішення – це  розпустити Верховну Раду й провести нові вибори. Я думаю, що і перше і друге рішення – неприємні.

 

Л.К.: Яке рішення вигідніше з двох неприємних?

Т.К.: Я думаю, що це дуже складне питання.  До недавна я ставився скептично до нових виборів. Мені здається, що цього тижня багато дечого змінилося в Україні. По-перше, почалася репресія проти політичної сили Луценка. По-друге, почалися серйозні підкупи депутатів. Якщо ми бачимо щось таке після вісім місяців Януковича при владі, то я боюся, що буде за п’ять років, якою тоді буде Україна? В такому випадку, може дійсно треба робити дострокові вибори. Те, що Ющенко говорить, що нові вибори нічого не змінять – я в це не вірю. Я думаю, що він має якийсь комплекс меншевартости. Він чогось боїться. Треба не боятися. Треба йти й воювати за своє так, як Тимошенко робила під час президентських виборів. Треба працювати на виборців, і треба працювати в Східній Україні. У виборах Тимошенко дістала друге місце в Східній Україні, бо там працювала, а Наша Україна перемогла тільки в Галичині і на Закарпаттю. Треба було більше працювати. Я думаю, що тепер Партія Реґіонів на сході готова дістати дещо меншу підтримку, бо не всі задоволені через нові тарифи й інше. Також припускаю, що після нових виборів вже не буде соціалістів і комуністів у Верховній Раді. Це дасть шанс новим переможцям створити іншу коаліцію. Заразом треба якось змагати, щоб Партія Реґіонів поміняла своє керівництво, бо Янукович у своїх діях керується тільки реваншем.

 

Л.К.: . Наша Україна і Блок Тимошенко вже нераз підписували договори про спільні дії. Що зумовило Нашу Україну підписати нещодавний договір, і наскільки можна вважати, що цим разом, це об’єднання буде перспективним і тривалим?

Т.К.: Ви маєте абсолютну рацію бути трохи скептичним про це об’єднання не з точки зору Тимошенко, а Нашої України. Бо дійсно, Наша Україна завжди була дещо розділена. З самого початку, шість років тому, вона була розділена між національно-демокртичними силами і бізнесовими. Нам треба пам’ятати, що Петро Порошенко, заки він прийшов працювати як керівник  штабу Наша Україна у січні 2002-му році, він був один і п’яти заступників голови Партії Реґіонів, яка створилася з різних партій, одною з яких була Партія Порошенка “Солідарність”. В нашій Україні завжди була проблема – вона не була створена як опозиційна партія, але як лояльна до влади, можна сказати – державницька сила. Заразом, в Нашій Україні зважди були різні спектори, що показалося минулого року після парламентських виборів. Одна частина партії під керівництвом Романа Безсмертного почали розмови навколо  помаранчевої коаліції, а інша  частина, на чолі з премєр Єхануровим, пішла говорити з Партією Реґіонів для творення широкої коаліції. Це говорить про багатоверткність в Нашій Україні. Можна сподіватися, що теперішня коаліція буде більш тривалою тому, що Наша Україна і Ющенко тепер бояться і не мають іншого виходу тільки об’єднатися з Тимошенко. Зокрема Ющенко боїться, що його вплив зупиниться, як Тимошенко буде голосувати разом з коаліцією, як це було при прийняттю закону про Кабінет Міністрів. А про друге, Ющенко дійсно боїться, що бізнесмени об’єднаються з Блоком Юлії, можуть піти до коаліції, дістати  конституційну більшість, яка зможе скасувати інститут Президенства.

 

Л.К.: Цього тижня Анатолій Канах, голова Партії ППУ погодився прийняти позицію міністра економіки і ввійти до уряду Януковича. Блок Наша Україна, будучи  в опозиціі до уряду, виключила Кінаха з своїх рядів. Можна мати різні інтерпретації що до рішення Кінаха йти на співпрацю з Реґіоналами, про яких ще так недавно він сам  висловлювався неґативно. Чи ви згідні з думкою, що люди в Україні рвуться до влади не за ради  ідеологічних,  філософських або національних переконань, але радше своїх особистих матеріалістичних інтересів, щоб бути там, де можуть захищати і збільшувати свої матеріяльні статки? Адже майже всі, що нагромадити капітал, сьогодні є або у Верховній Раді, або при владі різних рівнів. Ваш коментар.

Т.К.: На  пострадянському просторі, не тільки  Україна, але й  інші країни успадкували політичну культуру, якій бракує ідеології. Це стан ідеологічної аморфности. Ми це бачимо у Верховній Раді. Там є п’ять різних політичних сил, але я не бачу пов’язаности в царині ідеологічних міркувань. Єдина сила, що я бачу, яка пробує себе представити як соціалістично-демократична політична сила – це Тимошенко. Комуністи, натомість є проти буржуазії, проти капіталістів, але сидять разом в коаліції з мільярдерами і олігархами. Соціалісти зрадили свої позиції. Партія Реґінів для мене – це східній український народній фронт, який побудований на антипомаранчових гаслах. Там є збиранина від комуністів, панславістів до олігархів. Ця політична сила збудована на засадах “проти” а не “за” щось. Янукович став реваншистом. Це якраз і є велика проблема, бо політичному спекторові у Верховній Раді бракує ідеологічного, національного підгрунтя. Добрим прикладом може служити Анатолій Кінах, партія якого п’ять років тому була в Блоці “За Єдину”, відтак він пішов до Нашої України, а тепер назад пристав до Партії Реґіонів. Для нього “все равно” де він є, щоб тільки дістати своє місце. Це не перший раз таке травляється. Наша Україна мала скандал в 2002 році коли пан Щербань з його ліберальною партією пішов у Верховній Раді до прокучмівської більшості. Те що сьогодні діється із підкупом депутатів може послужити Ющенку як прітекст до позачергових виборів до Верховної Ради, бо через перехід з блоків міняється результат виборів стосовно волі народу – електорату. Маємо два приклади – раніше  Мороз, а тепер  Кінах. Тут  виникає юридичне питання: -  нелегально приймати до коаліції людей, як індивідуальних депутатів тоді, як по закону України, коаліція твориться на базі фракцій, а не на підставі людей.

 

Л.К.: Антикризова коаліція на чолі з Януковичем і Морозом вчора переіменувала себе  на Коаліцію національної єдности. Чому вони це зробили? І чим залишається документ “Універсал націальної єдности”, який минулого року всі підписували?

Т.К.: Ну, не всі підписували – БЮТ не підписував. Я думаю, що це переіменування з кризової коаліції на  коаліцію національної єдности -  це знову спроба атакувати Ющенка, показати йому, що, мовляв, він тоді пробував творити коаліцію національної єдности, і він не був спроможний це зробити, а тепер ми це будемо робити. Це такий собі примітивний реванш, який здійснює Янукович проти Ющенка, можна сказати – дитинство. Я думаю, що проблема була минулого року. Можна було мати або широку коаліцію, або помаранчеву,  Ющенко пішов на шлях “круглого стола”. Це було важне  для Ющенка, однак на такий крок треба було піти зразу після президентських виборів, а не в серпні минулого року, коли вже була загроза в суспільстві. Це вже було запізно. В той час, як підписувався універсал, Наша Україна вже мала серйозні  складності, бо в коаліції вже були комуністи.

 

Л.К.: Не встигши переіменувати себе на Коаліцію національної єдности, вже по п’ять депутатів від Нашої України і Юлії Тимошенко перейшли до більшості, що вже дає новому об’єднанню 260 голосів. Чи існує можливість що за рік, за два, це число збільшиться до 300, що дасть можність Януковичові і Морозові вносити зміни до конституції.  Ваш погляд.

Т.К.: Вони мають ресурси і  мають охоту перекупити депутатів від БЮТ і Нашої України, і таким шляхом можуть створити конституційну більшість. Дійсно, що це є неприємна ситуація і виринає питання: що тут робити, розпустити Верховну Раду? З іншого боку, залишити коаліцію до наступних парляментарних виборів, коли вже може бути створена конституційна більшість – погана алтернатива. Президент Ющенко може втратити все, бо соціалісти та комуністи вже давно хотіли змінити Україну на парляментарну республіку, щоб вона не мала  інституту президента. В Молдові комуністи вже сім років при владі й вони до того там добилися. Тому ті, що знаходяться близько Ющенка, мусять над цим питанням серйозно думати. Бо як теперішня влада здобуде  більшість, вона може багато дечого  поміняти, не тільки обмежити повноваження президента. Наприклад, в питанні мови – може надати російській статус другої державної. І може зробити інші небажані кроки. Тут дійсно є серйозна загроза, бо в блоці БЮТ і в Нашій Україні є бізнесмени, які можуть перейти до нової коаліції, можуть бути підкуплені. Зрештою, є різні можливості їх шантажувати – в бізнесі, через податкову систему. Пан Азаров – фахівець.  Це складна ситуація.

 

Л.К.: І на закінчення: За всіх 15 років своєї Незалежности, Україна  постійно переживала різні політичні ускладнення, проблеми.  Чи сьогодні вони більш турботливіші як у минулому? Ваш коментпр.

Т.К.: Скажу так: до часів Кучми Україна вже не повернеться. Але мене турбує що інше, що може прийти період застою, своєрідна стаґнація. Замість рухатися вперед, Україна буде стояти на місці. Я думаю,  як  історики і політики будуть колись писати книжки про цей період  (над чим і я зараз працюю), то будуть казати, що Ющенко втратив великий шанс змінити Україну на краще. Капітал, який Ющенко  отримав був від помаранчевої революції, рідко стається. Він мав підтримку близько 60 відсотків населення. Навіть люди, які голосували за Януковича, були за зміни в Україні, бо не всі були номенклятурники, динозаври, червоні директори. Люди, що брали участь в помаранчевій революції, хотіли радикальних змін, і хотіли, щоб вони відбулися скоро. Ющенко того не зрозумів. Його помилка була в тому, що, погодившись на конституційні зміни і після того, як став обраний президентом, він не  скликав політичні сили, що його підтримали, щоб заанґажувати їх до роботи, щоб в році, в якому він мав багато повноважень, можна було ще змінити політичну ситуацію на краще. Він мав на це шанс, але цього не зробив, розїзджав за кордоном.

А великих змін від Януковича на краще не можна очікувати, бо так довго,  як  він буде при владі, Партія Реґіонів не буде демократизуватися. Це може статися щойно тоді, коли вона втратить владу і сама опиниться в опозиції. Тоді у неї буде не тільки охота, але й потреба працювати на демократзацію українського суспільства. Тим часом ситуація в Україні складна, навіть загрозлива. Її розвязка потребує рішучих рішень.

Лука Костелина

 

 

 25 березня професор Тарас Кузьо прибув до Чикаго на запрошення лідерів громадської організації «Помаранчева Хвиля» поділитися із чиказькими українцями своїми поглядами та ідеями щодо української політики і стану, у котрому опинилася Україна на третій рік після революції, що так зворушила американську громадськість.

Доктор Кузьо на даний час є ад’юнкт-професором Інституту європейських, російських та євразійських досліджень Школи міжнародних відносин імені Елліотта у Вашингтонському університеті Джорджа Вашингтона. Народився у Великобританії. Отримав диплом бакалавра від Університету Сассекс; магістра – від Лондонського Університету і докторську ступінь – від Університету Бірмінгему. Був професором факультету політичних наук Університету Торонто, співробітником Центру досліджень Росії та Східної Європи та старшим співробітником Німецького фонду Маршала США. Він – автор численних праць про Радянський Союз, Україну та проблеми міжнародної безпеки. Нині його вважають одним із провідних західних експертів у питаннях НАТО.

Його ім’я – серед авторів на десятках інтернет-сайтів, він охоче і докладно коментує події української та світової політики, веде політичні блоги на Бі-Бі-Сі. В Україні до нього ставляться із пошаною, оскільки він, за словами журналіста «Львівської газети», «не зациклений на ідеї заокеанського месіанства щодо України», одначе для багатьох першим постає питання, як політолог, народжений не в Україні, котрий в Україні ніколи не жив, береться так ґрунтовно та глибоко аналізувати її становище, висловлювати такі контраверсійні думки і робити прогнози. Отже, щоб розвіяти сумніви тих, хто їх має, з цього і почнемо:

 

Пане Тарасе, Ви часто буваєте в Україні?

Раз-два рази на рік.

 

Чому Ви думаєте, що розумієте Україну? Невже дійсно вистачає два рази на рік поїхати туди чи послухати тих, хто приїхав звідти, плюс бути у курсі поточних новин через ЗМІ та інтернет?

Так, я згоден, той, хто народився, жив в Україні, завжди матиме трішки інше розуміння того, що там діється. Він має інший смак, сприймає інші нюанси і деталі і має інше ставлення до подій. Але це не означає, що для того, аби усе розуміти, треба там жити. Я знаю, що в Україні багато хто вважає, що ми тут, на Заході абсолютно дурні і не в стані збагнути «загадкову слов’янську душу». Але я більше 20-ти років займаюся питаннями українства і української політики. Коли я починав, це ще називалося «радянські студії». І за ці 20 років я певен, що розумію і український менталітет, і умію читати між рядками, і щонайважливіше – розумію події у такому ключі, як їх розуміє людина, народжена в Україні, а не на Заході.

 

У світлі візиту Юлії Тимошенко до Вашингтону, чи ви як людина і політолог так само зачаровані нею, як і уся столиця США? Адже Вашингтон радо вітав у свій час і Ющенка, і Кучму. І чи не думаєте ви, що з часом на імідж Юлії чекає доля іміджу перших двох?

Слід пам’ятати, що багато людей у США, і політиків, і звичайних громадян, дуже радо і дуже щиро вітали Помаранчеву Революцію. Я кажу навіть не про діаспору, а власне про американців. Коли Ющенко був у Конгресі у квітні 2005-го року, його так підтримали і радо прийняли не лише через фактор його особистості, а більшою мірою тому, що він був втіленням ідей тої революції, котру тут так вітали.

Коли Кучма приїжджав сюди у 90-х роках, маючи із Заходом хороші стосунки, США дуже хотіли вірити, що є прогрес у процесі демократизації, позитивно ставилися до Єльцина. І теплий прийом тоді Кучмі був забезпечений саме тим, що Америка ще вірила у той прогрес. А це власне те, чого не розуміє зараз пан Янукович. Йому чомусь здається, що через 10 років можна так само приїхати і тими самими фокусами замилювати тут усім очі. Але час минув, і ті фокуси уже не працюють. США більше не мають жодних ілюзій щодо східо-європейського простору, і обдурити тут когось уже важче.

Дивлячись на Януковича, не треба бути досвідченим психологом, аби розуміти, що людина говорить не від себе, не від душі, промовляє чужі слова. Він боїться запитань, без підготовки йому важко відповідати. Усе це вкупі справляє дуже гнітюче враження.

Ющенко теж не володіє мистецтвом презентації, не уміє впевнено говорити, конкретика у його виступах відсутня. Говорити він може годинами, але вловити у сказаному суть важкувато.

І це той аспект, у котрому Юлія дуже виграє. Вона конкретна, переконлива і упевнена, вона не боїться говорити, не боїться запитань, відповідає чітко і по суті. Я не є ідеалістом у питаннях політики і теж не маю забагато ілюзій, але на даний час ніхто не бачить іншого політика, котрий міг би змінити ситуацію в Україні.

 

У якості кого зараз сприймають Юлію у Штатах? Чи на неї дивляться як на потенційного главу української держави?

Зараз про це говорити ще зарано. Вона приїхала як лідер опозиції. І в уяві американців вона зараз є єдиною людиною, здатною захистити Помаранчеву революцію. Вони покладають на нею надію, як на політика, котрий не дасть Януковичу і компанії знищити здобутки Майдану. І їй вдалося своїм візитом підтримати цю надію.

Щодо її потенційного президентства, то зараз навколо України, конституційної реформи та інших аспектів діється такий рейвах, що ніхто не загострює увагу на цій ідеї. Це люди в Україні, люди з діаспори сприймають її у такій якості, але міжнародна громадськість дивиться на неї наразі тільки як на опозиціонерку, котра може зупинити Януковича.

 

Але все-таки для її прихильників серед українства вона є людиною, котру вони хотіли б бачити на президентському посту. Не сприймайте це як паралель, але історія доводила, що найважчі часи для нації наставали, коли до влади приходила людина, національно, на генетичному рівні із неї не пов’язана. Адже Гітлер не був німцем, Ленін і Сталін не були росіянами. Юлія Тимошенко має не українське коріння, на початку своєї політичної кар’єри спілкувалася виключно російською і українську вивчила порівняно недавно. Яка ваша думка з цього приводу?

У даному випадку я б не концентрувався у такій мірі на національному факторі, оскільки Тимошенко була народжена в Україні, вона таки вивчила українську мову і послуговується виключно нею. Це робить їй честь. Крім того, вона володіє рисами, котрими, як виявилося, серед усіх лідерів різної масті в Україні не володіє ніхто. А те, що вона не чистокровна українка, то тут би я застосував доведення від протилежного. Не слід забувати, що люди, котрі заподіяли Україні найбільшої шкоди, були таки українцями.

 

Так модно нині лаяти діючого президента. За які три помилки ви докоряєте йому найбільше?

Перше – це розпуск уряду Тимошенко. У тій ситуації можна приватно, як кажуть «дати по носі», а не виносити конфлікти між однодумцями на політичний рівень. Непоправна помилка.

Друге. Під час парламентських виборів Ющенку був подарований другий шанс створити помаранчеву коаліцію. Усі можливості зробити це були у нього одразу після виборів на 27 березня. Він усе втратив.

Третя помилка – Ющенко не розпустив Верховну Раду у серпні і допустив кандидатуру Януковича на прем’єра. Він мав усі юридичні права на цей розпуск і усі підстави не допустити Януковича до влади. Бо та команда, що дорвалася до керма, ніколи більше владу не віддасть.

 

Якби Ви опинилися зараз у президентському кріслі, яку альтернативу ви б запропонували, які кроки зробили б найпершими?

Найперше – я розпустив би прокуратуру. Це на даний момент найкорумпованіша структура у державі.

По-друге, я відновив би ті резонансні справи часів революції і президентських виборів. Бо це неморальна, протиприродна ситуація, коли для громадян і для їх керманичів існують різні закони. В сьогоднішньому світі уже несолідно бавитися у фальсифікацію виборів. Тим більше дозволяти запросто розгулювати на свободі тим, хто ці фальсифікації організовував, і що взагалі абсурд – давати їм у руки владу. Є конкретні люди, котрих треба і уже пора посадити. Медведчук, Ківалов… Безкарність настільки в’їлася у свідомість посадовців, що це уже норма. За грати йдуть тільки маленькі люди, котрі не являють собою жодної масштабної загрози. Ті, кому там насправді місце, сидять у кабінетах.

Третє – реорганізував би ті структури, котрі Україна отримала у спадок від Кучми і котрі носять на собі особливо чіткий відбиток кучмізму: Службу безпеки, Міністерство внутрішніх справ, армію. Адже ці структури не були зачеплені жодними реформами, і там сидять люди, за своєю суттю дуже не помаранчеві, котрі використовують свою владу в дуже і дуже не помаранчевих інтересах. І тим не менше масштаб їх влади такий, що це справді небезпечно.

Адже реформи, спричинені Помаранчевою революцією, призвели до демократизації таких сфер як мас-медіа, утвердження вільного волевиявлення, свобода слова і тому подібне. І вона абсолютно не зачепила силову, судову сфери. А провести там реформи важче, разом з тим вони там нагальні.

Я дивлюся зараз на Помаранчеву революцію, як на захід двоетапний. І якщо Ющенко посприяв демократизації у поверхневих шарах, то, думаю, Юлія повинна ці зміни поглибити.

Слід негайно давати собі раду із корупцією. Не на тому регіональному рівні, де хтось собі кладе у кишеню якусь сотню, а там, де розкрадаються мільярди. І для цього не треба багато – просто посадити за грати всього кількох людей із відомими прізвищами. Бо на сьогодні єдина людина із цієї братії, котра сидить у тюрмі, це Лазаренко, і то сидить він не в Україні, а в Америці.

Люди стояли на Майдані за рівність перед законом, за те, щоб їх нарешті трактували як громадян. І чекають цих змін уже третій рік.

 

Яке Ваше бачення ситуації, котра нині склалася в Україні у зв’язку із мітингом опозиції та ймовірним розпуском парламенту? Який розвиток подій Ви прогнозуєте?

Я не вважаю, що Ющенко має політичну волю, аби розпустити парламент, що власне він повинен був зробити ще у серпні 2006. Але, можливо, зараз ситуація не залишить йому жодного вибору. Якщо більшість зросте до 300 депутатів, тоді він цілковито втратить владу, а вони змінять Конституцію, щоб усунути вибраного президента і проголосять російську другою державною мовою.

Ющенко має дві альтернативи, і обидві вони неприємні: або утриматися від будь-яких дій (це його улюблена тактика) і втратити владу, як тільки більшість стане конституційною, або розпустити парламент. Останнє також становить небезпеку, оскільки Партія Регіонів може отримати більшість місць.

Наталія Іпатій, Чикаго

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.