nav-left cat-right
cat-right

Українська Повстанська Армія

Лука Костелина: Українська Повстанська Армія

Сьогодні, дивлячись з перспективи часу, можна сказати, що Українська Повстанська Армія – це був організований, народній, збройний спротив проти наїзників, окупантів, проти кожного, хто зазіхав на українські землі, хто ніс українському народові  поневолення з метою  його використання  для своїх імперських цілей. Тому дії УПА нагадують козацькі повстання 16-го століття, Гайдамацький рух, Визвольні змагання 20-го століття та боротьбу після них, бо в усіх випадках йшлося про здобуття волі.

У 2007 році український народ, на жаль не ввесь, бо лише  його патріотичні прошарки, відзначає і вшановує 65-ту річницю від дня створення Української Повстанської Армії. Згідно з постановою та рішенням Укрїнської Головної Визвольної Ради, тогочасного  революційного уряду України,  прийнято вважати  за дату створення  цієї безсмертної української партизанської армії день 14 жовтня 1942, яка вславилася своїми геройськими подвигами серед  народу й звернула на себе увагу світових держав. Одного разу Президент Франції Шарль де Ґолль сказав, що “Якби у французькій армії був такий дух, як в УПА, то німецький чобіт  ніколи  не топтав би Францію”. А американські збройні сили, підготовляючи  кадри спеціальних завдань, вивчали і може й сьогодні  вивчають партизанську тактику УПА.

 Українська  Повстанська Армія  не  з’явилася  в наслідок якогось окремого державного акту – вона створилася  в час воєнної кон’юнктури, зокрема, коли виникла  потреба протиставитися наїзникам-окупантам та  стати на захист буття українського народу, і заразом бути відповіддю на  його історичні стремління до свободи, державної незалежности, до бажань народу бути господарем на своїй землі. Авангардом тих бажань і стремлінь на передодні Другої Світової війни, під час, і після, була Організація Українських Націоналістів (ОУН).

Вже в 1938 році чільний член  Проводу ОУН Роман Шухевич, майбутній славний командир УПА, бере участь у творенні Генерального Штабу Національної Оборони  Карпатської України, залучуючи до цієї боротьби визначних членів ОУН. У 1940 році ОУН під проводом Степана Бандери  проголошує “Маніфест ОУН”, в якому говориться, що “…боремося за Свободу Народів і людини…шляхом Української Національної Революції та збройних повстань… будемо діяти на розвал  московської імперії, щоб  збудувати Українську державу”. На весні 1941 року ІІ Великий Збір ОУН схвалює Військову Постанову, в якій говорилося, що “Для здійснення своїх цілей ОУН  організує і вишколює власну  військову силу”. За виконання цієї постанови була поставлена відповідальність  на військову референтуру Проводу ОУН, в якій шефом штабу в той час  був Роман Шухевич і який з членами штабу опрацювали  плян створення  зародку військової збройної сили – організацію українських леґіонів “Дружин Українських Націоналістів” (ДУН). Хоч військовий вишкіл ДУН проходив при Вермахті, ДУН був вповні підпорядкований Проводові ОУН, складаючи перед ним присягу, приймаючи завдання боротися проти московської окупації України. Пізніше, за відмову підпорядкуватися німецькій владі стосовно  вимоги відкликання акту від 30 червня 1941 року, яким було  проголошено відновлення української державности, діяльність ДУН була припинена.

З наведених постанов видно, що ОУН розуміла, що у визвольній  боротьбі необхідними є військовий вишкіл і власні збройнні сили, щоб у відповідний час їх можна використати в інтересах України. То ж продовженням попередніх військових ініціятив було організовано в осені 1941 року  Краєвий Військовий Штаб під керівництвом Дмитра Грицая, який ініціював створення Старшинської школи у Мостах, біля Львова, та підстаршинської – в Поморянах. В наступному, 1942 році, Роман Шухевич і Васить Сидор  злучили Українську Народну Самооборону  й окремі бойові Відділи ОУН в одну об’єднану збройну силу, якою стала Українська Повстанська Армія – УПА, а її головним командиром  в 1943 році стає Роман Шухевич – Тарас Чупринка.

В час створення УПА, окупантом України була гітлєрівська Німеччина, то ж  її перші збройні сутички були саме проти нацистів на Волині, Поділлю та в інших теренах. Після відступу німців з України  в наслідок їхньої воєнної поразки,  УПА вступила в затяжну партизанську війну проти нового окупанта – комуністичної Росії, яка на зміну фашистів, поновно оволоділа українськими землями, творячи імперію поневолених народів, яку пізніше Президент Сполучених Штатів Америки Ранолд Реґен слушно назвав “Імперією зла”. Дослідники УПА стверджують, що УПА була надзвичайно добре зорганізована, мала всецілу підтримку  серед народу, а після закінчення Другої Світової війни в 1945 році її збройні сили нараховували майже 200 тисяч повстанців. Її партизанські дії продовжувалися до 1950 року, а диверсійні акти – ще кілька років після.

 Про те, що УПА  була могутньою силою свідчить також і  те, що 6 травня 1947 року СРСР, Чехо-Словаччина й Польща підписали були договір про спільну боротьбу проти  УПА. Договір був укладений, щоб спільними силами знищити УПА. З іншого боку -  Москва хотіла  зупинити  рейди УПА на захід, як також перешкодити в поширенні повстанського руху серед інших поневолених народів. Водночас, цей договір демонстрував перед світом, що в межах СРСР  воєнний конфлікт не закінчився.  Для деяких політиків це означало, що національне питання у Східній Европі після Другої Світової війни не було належно розв’язане. Це підтвердили “Рейдні групи УПА”, які, перейшовши польський та чеський кордони,  дісталися на захід і розказали світові про партизанську війну в нутрі СРСР.

Про УПА написано багато – десятки томів  під назвою “Літопис УПА” й багато інших видань, в яких представлена збройна боротьба повстанців та їх геройські чини. Їх було багато. Згадаймо тут, що від куль УПА згинули: в травні 1943 року представник німецької окупації – генерал Віктор Люце, в лютому 1944 року – “герой” Совєтського Союзу генерал Ніколай Ватутін, а в березні 1947 року – кат Закерзоння Кароль Свєрщевські. Зокрема, з розпадом Совєтського Союзу стали доступними матеріяли, які раніше нам не були відомі. З них довідуємося про ту жорстокість,  яку застосовувала  комуністична влада проти УПА та українського населення, про те, як російська пропоганда  заховувала факти про діяльність УПА, представляла боротьбу УПА в неґативному світлі, приписувала воякам УПА бандитські дії, які часто сама здійснювала під маскою повстанців, щоб зродити серед українського народу ненависть до УПА

Україна, на жаль,  ще не очистилася від колишньої комуністичної пропоганди та брехні про УПА. І якщо зважити, що в Україні сьогодні  живе немало ненависників її незалежности, і на те, що вона  інфільтрована  п’ятою колоною, а в її найвищих державних органах присутні переконані комуністи типу Симоненка та інші антиукраїнські елементи, що з принципу ворожо наставлені до української державности, то ж недиво, що на 16 році незалежности важко добитися від Української влади визнання УПА за воюючу сторону в Другій Світовій війні. Не будьмо наївними. Заки Україна не очиститься від своїх внутрішних ворогів, що налаштовані проти її незалежности, проти рідної мови, культури, проти національної ідеї, так довго буде існувати  опір  визнати УПА за воюючу сторону. Залишки “Імперії зла” будуть каламутити воду так довго, доки Україна не очиститься від них.

Відзначаючи в 2007-му  році 65-ту  річницю створення УПА, нам насуваються різні думки, різні картини. З одного боку, ми  переживаємо відчуття гордости, що без чужої помочі наш народ створив армію очайдухів, девізою якої було змагання за  свободу для свого народу, якому одному, не бажаючи чужого, належиться  бути господарем на своїй землі. Якщо б сьогодні жив Тарас Шевченко, він писав  би про УПА: “Ось де наша слава” так, як писав про період  Козаччини.

І сьогодні, у хвилину, коли відзначаємо 65-річчя УПА, згадаймо  в подумках наших  повстанців – хлопців та дівчат, що служили в  УПА. Це  бути чиїсь сини і дочки, брати і сестри, може чийсь  батько, або мати. Згадаймо їх і скажім молитву за них. Людина, котра  добровільно й без вагань йде на захист прав свого народу, не боячися смерти, мусить  безмірно любити свою Батьківщину.  У повстанців любов  України мусіла бути стократна, адже  вони  вступали  до лав УПА тоді, коли на українських землях лютували  жорстокі, безпощадні загарбники, пройняті ненавістю до нас тільки за те, що ми домагалися волі. Їхня любов  до своєї Батьківщини напевне була самоціллю їхнього  життя. Мабуть тому, що були послідовниками Декалогу ОУН,  перший пункт якого звучить: “Здобудеш Українську державу, або згинеш в боротьбі за неї”. То ж будьмо горді за наших повстанців-очайдухів, які, вступаючи в ряди УПА, співали:

Ну і що ж, що прийдеться нам вмерти

У похідній шинелі в лісах,

Ми у вічі сміємося смерті

А вмирати прийдеться лиш раз.

За потоптану честь України,

 За поганьблену  землю святу,

Ми йдемо, щоб підняти з руїни

Українську державу нову.

 

“Співанник УПА”

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.