nav-left cat-right
cat-right

У Чикаґо вшанували жертв голодомору-ґеноциду

Лука Костелина

 У Чикаґо вшанували жертв голодомору-ґеноциду

У суботу, 15 листопада 2008 року, українська громада метрополітального Чикаґа  провела скорботно-поминальні моління за жертви пляново проведеного Сталінським режимом голодомору-ґеноциду  в Україні  в 1932-33 роках. Цей ґеноцид був здійснений над українським народом і він коштував  Україні біля 10 мільйонів життів – дітей, жінок, чоловіків. Це був найбільший злочин  у всій історії людства, а його трагізм полягає в тому, що він був скоєний зумисно з метою завдати нищівного удару по українській нації. В цьому році припадає 75-та річниця  цієї злочинної трагедії, за яку ще й досі ніхто, не те що не був покараний, а навіть не притягнений до суду.

Український народе! Пробудися, голоси на цілий світ про цю трагедію хоч би ради того, щоб вона більше ніде й над ніким не повторилася.

Підготовкою поминальних молінь займався  Комітет  представників українських церковних, громадських та молодіжних організацій, а місцем його проведення була катедральна римо-католицька церква на периферіях центру міста Чикаґа.

Вже перед 9-ою годиною ранку люди почали прибувати на збірний пункт зустрічі, яким  був  Вашінґтон сквер парк на периферіях центру міста при вулиці Кларк. Люди прийшли з  церковними коругвами, національними та оганізаційними прапорами, транспарентами, на яких були відповідні до оказії гасла. Погода була дошкульна. При температурі нижче  38 градусів по Фаренгайту, холодний північний вітер (знаний в Чикаґо) шпильками колов людські  обличчя, виклика сльози. Треба було жаліти молодь, що прийшла  в національних строях та численні члени молодіжних організацій, в яких нижче колін було видно голе тіло. Більше півтора години довелося вистояти у парку в непривітних обставинах.

Після 10:30 повільною ходою, зупиняючись тут і там, похід вирушив по  Кларк вулиці на південь до Суперіор, повернув на схід в напрямі   Римо-католицької катедри Святого Імені, де мали відбутися поминальні моління. На чолі скорботної колони ішла група дівчат і хлопців з ансамблю “Громовиця” в національних строях. Вони несли березовий хрест перев’язаний жалібною чорною стрічкою, і прикрашений синьо-жовтою стяжкою та колосками пшениці. За ними йшли члени громадського комітету – несли національний прапор на ширину дороги. Відтак ішла група українсько-американських ветеранів. Потрясаюче вражіння  на прохожих робила чорна труна, яку несли молоді люди. Труна була  повита синьо-жовтим прапором, а на її бічницях виднів напис “10,000,000 victims”. Позаду труни йшло духовенство, а за ним скорботна громада з прапорами та транспарентами. Під час ходи, члени комітету роздавали перехожим летючки, в яких подавалася інформація про штучно скоєний голодомор-ґеноцид.

Біля год. 11:15  на  сходах катедри  зустрінув похід чикаґський Архиєпископ і Кардинал Френцис Джордж і запросив ввійти до середини на моління. Катедра містить 3000 осіб і була виповнена по вінця. Дійство відкрив голова Громадського поминального комітету інж. Нестор Попович, підкреслюючи ціль заходу.

Першим промовив до присутніх Архиєпископ Френцис Джордж. Він сказав, що вітає в римо-католицькій катедрі вірних Української Греко-Католицької Церкви, Української Православної Церкви та інших. Відтак він говорив про те, що в світі діяли деструктивні сили на шкоду людства: нацизм, фашизм, комунізм, які спричиняли терпіння, якого зазнав український народ в час голодомору-ґеноциду. Він говорив, що людство повинно боротися з поганими силами так, як боровся Апостол Павло, щоб у світі панувало добро.

З палким словом звернувся до присутніх Єпископ Української Православної  Церкви в США Даниїл, який засудив злочин Москви. Він говорив про жахіття, які переніс український народ під час голодомору-ґеноциду, про страшні терпіння людей, і ті великі втрати, яких зазнала наша нація. У присутніх завмирав дух від тієї картини, яку змальовував владика. Він говорив про садизм, нелюдяність, про жорстокість виконавців злочину. З великим докором звучали його слова на адресу тих, що зумисне затаювали голодомор, дістаючи за це нагороду, додаючи, що  сьогодні вже малозначним, чи вона буде відібрана.

Архиєписком Олександер Биковець з Дітройту пригадав, що в наслідок  голодомору Україна втратила багато в людях – понад 10 мільйонів осіб. Він твердив, що сьогодні її населення могло б  бути на багато більше. Тоді в нас  було б  більше науковців, митців,  релігійних, політичних та культурних діячів,  таких як Митрополит Липківський, Митрополит Андрей, Симон Петлюра, Роман Шухевич, Степан Бандера і багато інших. Тому за всі ці шкоди, яких зазнав наш народ у наслідок штучно проведеного голодомору, треба домагатися від Росії відшкодування тим більше, що Росія є спадкоємцем СРСР і всіх його надбань.

Післа промов слідувало моління за жертви ґеноциду – панахида православного зразка, яку започаткував Єпископ  чикаґської Української Греко-Католицької Епархії Святого Отця Миколая Ришард Семенюк. До панахиди співав збірний громадський хор під дириґентурою д-ра  Василя Трухлого. Вже довго ми не чули в Чикаґо   такого чудового виконання панахиди. Вражав могутньо підбір музичних композицій. Це було  достойне вшанування жертв голодомору.

Завершенням скорботних молінь було слово Єпискома Ришарда. Він подякував Архиєпископові Френцис Джорджові за можність проведення поминок в римо-католицькій катедрі, організаторам за підготовку заходу, хорові за спів, а присутнім – за участь в цьому поминальному дійстві. Відтак Владика розказав присутнім про гарну українську традицію пошанування “хліба“, яку засвоїв собі ще від своєї бабці. (Українська земля родюча, вродила була багато хліба в 1932 році. І як недиво, що там, де найбільш родюча земля, там померло 10 мільйонів людей  з голоду, Л.К.).  Владика говорив про нечисті сили, які діють у світі, і що єдиний спосіб боротися з тими силами – це бути в злуці з Христом. А тою ниткою, що в’яже нас з Богом є молитва. Після повчальгого слова владики, закінчено моління за жертви українського ґеноциду.

Вечером того дня, ABC сітка подала коротку інформацію про проведений захід, але дуже влучну. Було сказано, що відбулися поминки “мало відомого голодомору, що мав місце в Україні 75 років тому”. А тепер поспитаймо себе, що кожний з нас зробив для того, щоб про український голодомор було відомо людям всіх прошарків?

 

На жаль, в організації заходу були недоліки, про які треба згадати, щоб не повторялися в майбутньому. Було недоцільним привозити людей автобусами до парку перед 9-ою ранку, де вони більше пітора години вистояли бездіяльно. Треба звернути увагу й на те, що  в ході більше половини учасників були громадяни США українського походження. Було б було корисно, якщо б організатори запропонували їм прийти з американськими прапорами, щоб підкреслити для прохожих і зовнішних спостерігачів, що американські громадяни співчувають Україні і протестують проти Москвою скоєного голодомору. І ще одна деталь. Можливо не всі знають, що в американських римо-католицьких церквах служащі виходять процесійним порядком перші, а тоді  з лавок виходять люди. Вражало недостойно, як люди юрбою почали виходити з лавок, перегородивши дорогу служащим. Якщо ми не подумали поінформувати себе про це, то принаймні повинні були стежити  за розвитком ситуації. Врешті, буде довга суперечка про те, чому більше 15 хвилин люди мусіли стояти на сходах перед катедрою заки був проведений протокол входу до середини. Багато справ робимо гарно, але часом забуваємо за деталі

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.