nav-left cat-right
cat-right

Правда прозріння, чи Провокація

Ігор Худик

               Ще декілька запитань до п. Олександра Бобика, як своєрідна реакція
 
«Є Гідність – таке просте слово, а за ним стоїть така складна світобудова. Обстоювати свою гідність, зберігати гідність, дотриматися гідності, відповісти з гідністю… Гідність – цнота самозахисна і тиха. На неї наступає нечестива сила, яка може – ображати гідність, зневажати гідність, не рахуватися з гідністю»…             Євген Сверстюк
 
 
            Правда прозріння, чи Провокація ?
Це питання я собі задав коли переглядував ще раз в архіві «Час і події» статті п. Олександра Бобика , а заставили мене це зробити довгі розмови з знайомими, яких, як і мене, неприємно вразила одна  із останнїх статей  « Право на думку». Скористатися цим же ж правилом особисто, і доказувати, що моя думка не є результатом лише «спинномозгових реакцій », як висловився  п. Олександр  про характерний спосіб мислення  українців,  мені зараз недуже й хочеться… Але як простому українцеві  отримати  відповіді  на де-які питання, бажання залишилось.  Читаючи статті п. Олександра ( признаюсь чесно,  що мене  як і   напевно  багатьох інших україномовних  читачів Чікаго , захопили  думки і погляди автора – пише справді багато і цікаво, але…) запитань без відпровідей  після них,  назбиралось чимало.
          Ось де-які з них:    
          1.      Головне і наболіле!. Про Голодомор. Я тут не один. В минулому номері це питання підняв п. Олександр Коновал у своїй статті « Ми не згідні з думками Олександра Бобика». Повністю приєднююсь до п. Коновала, і лише ві д себе ,  на закид О. Бобика що до Президента, який  «на  найвищому рівні, мяко кажучи , бреше » -   безпідставно, не маючи доказової бази, називає 8-10 мільйонів загиблих,  хотів би звернути увагу хоча б на статтю «Справа від семи до десяти мільйонів»  п. Аскольда Лозинського, колишнього Голову С КУ, (цей же «Час і Події» за 05.01.2008). Там наведено досить фактів, документів, авторів і їхніх джерел. У 2007 році у Дослідницькій бібліотеці НаУКМА була представлена книжкова виставка “Голодомор – злочин проти людства”, в основі якої – книги та документи з колекції Джеймса Мейса:
 
“Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: документи і матеріали” (1128 сторінок), упорядник – доктор історичних наук, професор Руслан Пиріг.
 
“Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі у повідомленнях італійських дипломатів, 1932-1933 рр.” (упорядник проф. Андре Граціозі).
5 і 6-й томи з серії “Український голокост: свідчення тих, хто вижив” (квітень);
видання англомовного перекладу книги “Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: документи і матеріали” (вересень);
4-томник документів Комісії Конгресу США “Великий голод в Україні 1932-1933 років” – переклад з англійської мови на українську (вересень);
 Проте, чомусь думка одного Станіслава Кульчицького, увага!, який  «є єдиною людиною з України  – кому за словами О. Бобика – Москва дозволяє заглянути в свої КГБ- істські архіви» стала єдиною і визначальною для автора. Як на науковий підхід, це -  дивує… Зрештою,  той же Кульчицький неодноразово в своїх працях доводить, що Голодомор був  все таки Геноцидом (правда, на його думку тільки за національною ознакою, а не етнічною, – не знаю, чи українцям в підсумку від цього має стати легше?..) , а ось п.Олександр Бобик слова Геноцид якось соромязливо уникає, за те, незабуває дорікнути сучасним українцям і їхньому керівництву у «марнотратстві і надмірному поклонінні мертвим , і., -   в легковажно недоречній «плутанині в цифрах», -  …?  Здається, тут справа зовсім не в цифрах. Напевно, якусь долю популізму можна вбачати у діях влади, цього, нажаль,  важко уникнути , особливо перед виборами. Але забувати про те , що, віддання належної пошани невинно загиблим співвідчизникам, є вагомим консолідуючим, виховним чинником що спонукає піднесенню патріотичної свідомості молодих поколінь, здається не варто. Та й зрештою, це  властиве нашій традиції , культурі.  Але її ще, звичайно, потрібно знати і поважати, а це вже -  інше питання.
           2.     У статті «Чи потрібна українцям наука» за 04.02 09., п. Олександр взявся «розвіяти» ряд українських міфів і вивести українську думку, яка «заплуталася у кількох соснах» як то кажуть на «чисту воду». Особисто моя думка після цього запуталась ще більше. Ось, цитую: «…мовне питання, якому щонайменше , триста років( подумати тільки – на протязі трьох століть найсвідоміші уми України регулярно прикладаються до цієї «чаші премудрості»- а віз і нині там»- кінець цитати, а що з думкою?. Про що йшлося?  Нерозумію…
          3.    Наступний «міф».Тут автор звинувачуючи відчизняних істориків в некомпетентності, вказує на те, що «..скажімо, регулярні неврожаї та їхні трагічні наслідки в Україні до 1917 року практично ніде не фігурують. Звідси – абсолютно безпідставний міф про те, що колись Україна «годувала всю Європу». Після цього беру «Історію України» Ореста Субтельного, яка зараз здається на Україні введена в шкільну програму, і в 15 розділі «Соціально-економічні зміни» «Пореформенне село»  (ст. 340 російськомовний прим.), читаю: 
                    «На початку ХХ ст. 90% експорту пшениці (а це до речі, була основна частина експорту Російської імперії) припадало на Україну. Тут збирали 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці і 10% кукурудзи».,- Очевидно, що населення тодішньої України, чи навіть  цілої Російської імперії не складало пятої частини населення планети , а відтак не хочеться повірити, що цю пшеницю самі ж  споживали. Ну не закопували ж її,( це вже могло бути пізніше , за радянських часів) напевно ж  експортували це зерно… ?  
                  «І все ж, не пшениця була головною товарною культурою в Україні, а цукровий буряк. У всій Європі важко було знайти землі, які краще чим Правобережжя, задовільняли б умовам  великомасштабного вирощування цукрового буряку, яке закріпилося тут вже на початку 1840-х років. Україна забезпечувала цукром не тільки всю імперію, але й багато європейських країн».
                  То хто ж,  пише правду, пане Олександре? Тут, як то кажуть: «Третього не дано».
            4.    Читаю нижче:  «агресивна політика Кремля». На протязі усіх вісімнадцяти років незалежності Москва то намагається завоювати цілу Україну, то відібрати в неї Крим, то зазіхає на Севастополь, то на «трубу», то ще на щось. Очевидно, тільки пильність «справжніх патріотів» не дозволяє другій у світі військовій суперпотузі «бомбанути» нас своїм ядерним потенціалом та відновити «Московську імперію».
           Дуже вдало… Вже забули і Тузлу, і «доброчинного» Лужкова з Затуліним разом взятим, і такого «забавного» Жириновського, і вже майже традиційні новорічні газові сюрпризи. Не буду згадувати, що говорив колишній Президент а нинішній премєр Росії В. Путін Бушу молодшому, у Бухаресті під час саміту НАТО-Росія, про Україну, як державу, в його, звичайно, розумінні і, про так звані,  сфери впливу. Про це, вже напевно всі сороки проспівали, а що б,  далеко не ходити,  беру свіжіше -  статтю в наступному номері за 04.16.09., п. Олега Романчука «Хто провокує націоналізм і ксенофобію в Україні», де автор наводить текст виступу президента Російської Федерації Дмітрія Медведєва на розширеному засіданні колегії Федеральної служби безпеки 29 січня 2009 року, оприлюдненому на офіційному сайті президента РФ. Охочі можуть прочитати його в оригіналі 
або в статті Олега Романчука. Я дозволю собі подати це в українському  перекладі: «В де-яких сусідніх країнах зберігалась  нестабільна соціально- політична ситуація, не припинялись спроби розширення НАТО, в тому числі і за рахунок так званого прискореного вступу в альянс Грузії і України. Це все, розуміється, вимагало чіткої і злагодженої роботи всіх спеціальних силових структур, правоохоронних органів  і досить високого рівня координації їхньої діяльності. Повинен зразу ж сказати, що Федеральна служба безпеки в цілому успішно виконала поставлені перед нею задачі. При проведенні окремих операцій співробітники служби проявили справжню мужність і героїзм.» Ось так – не більше і не менше…  Бачите – вони навіть і не соромляться відкрито, на офіційних сайтах, називати речі своїми іменами, а ви чогось «прикриваєтесь» ? А може я знову не зміг зрозуміти глибини думки?
               5.     Далі автор  розвінчує ще один міф -  про «прокляте комуністичне минуле». Але п. Олександре, Ви, як професійний політеконом, цінуєте факти, то скажіть будь ласка -  хто сьогодні при владі? І немає значення якого  кольору  партіїї ці політики чи державники  репрезентують:  «оранжеві» вони чи «синьо-голубі», «червоні» чи «зелені», чи просто «славні» олігархи. Подобається це комусь чи ні – це реальність нашого часу. Майже всі вони були як не в партії, то як мінімум в Комсомолі, як і я, з вами, напевно. Просто, реально, ще не встигла відбутись природня зміна поколінь і загальної ментальності також., А якою ця ментальність буде в нашому народі залежить вже від нас батьків і від Вас журналістів чи аналітиків також. Що пишете , з якою метою, а головне – що від цього очікуєте. Чи не так?
                 6.    Не хочеться вірити, що Всі Ваші знання про Духовність , культуру і традиції України звелися лише до «вивішування простирадла після першої шлюбної ночі» , як Ви самі висловились про «відродження традицій». На рахунок пошуку  «винуватців всіх бід»до певної міри погоджуюсь. Найперш, ми повинні  шукати власні причини наших негараздів, але як то кажуть «всьому є межа».Чи може межі тепер інші?  Прикро , боляче і знову незрозуміло? Про те, чим більше незрозумілостей появляється – тим більше починає проглядуватись певна системність чи логіка… Але я  хотів би дотриматись даного мною слова на почаку і постаратись, наскільки це можливо, залишити свої думки при собі, бо після Вашого зауваження, не кожен насмілиться витягнути їх з себе, лякаючись того, що вони тут же можуть стати лишень несвідомими рефлексами в світлі більш освідчених.
                   Ось Ви, в цій статті «Чи потрібна українцям наука», пишете: « Деякі, за звичкою, жаліються компетентним органам або особам, вважаючи обурливим для себе існування точки зору, несумісної з їхніми поглядами. Але ж, шановні, якщо ви вважаєте, що можете заперечити мої твердження грунтовно і розумно – дійте. Пишіть статті у газету, надсилайте листи, газета їх опублікує. І свою точку зору захистите, і своїх однодумців порадуєте. А також досвід красного письменства здобудете. Якщо ж думки у вас немає, або ви її не можете сформулювати – як же інакше примусити вас думати, вдосконалюватися, як не пікантною провокацією?»    
                   Після цього подумалося – а може Ви спеціально пишете всі ці речі, так – для експерименту , для провокації, щоб поспостерігати за нашими рефлексами? Якщо так, то добились свого. Мені хотілось би, ще звичайно почути про причини Вашого, певного захоплення  «Союзом нерушимим», його здобутками, досягненнями чи «дарунками»; про Ваше бачення світлого майбутнього України в складі нового «словянського суперетносу» (в якому правда не знайшлося чомусь місця для південних і західних словян).  Ви Україні, правда, виділяєте провідну  «інтелектуально –ідеологічну складову» а  російський етнос обділили.., – йому дісталась більш примітивніша -  військово політична роль, білорусів, як східних словян, Ви чомусь також забули, очевидно, в майбутньому вони зникнуть… Кого вони поповнять -  росіян чи українців? На яких підставах Ви будуєте такі передбачення  ? отже майже всі, Вами ж  наведені  сучасні дані, свідчать, що Україна лідирує навідь серед сусідів в повному занепаді -  як і в політекономічному  так і в духовно-моральному. Що, чи хто, в цьому, на мій погляд, новітньому СНД  стане поштовхом для таких кардинальних, про те, таких приємних для «вуха щирого українця» змін,  які на Вашу думку мають відбутися в  недалекому майбутньому. Що заставить в найближчі роки «другу світову військову суперпотугу»(йдеться про Росію), як ви кажете , підкоритись теперішній занепалій Україні?. Поясніть, будь-ласка.
                     Дозволю собі лишень, ще одне запитання, для мене дуже важливе. Я його задавав Вам особисто, але відповіді я так і не почув чи не зміг зрозуміти .                
                       В приватній бесіді, учасником, якої був і я Ви сказали, що маєте певну місію -  зламати існуючу ментальність, певний стереотип мислення сучасних українців, що є  морально застарілим, і якого нам намагаються прищепити «вороги капіталісти». Знаєте, щиро кажучи, я погоджуюсь з вами, що капіталізм сам по собі далекий від досконалості, як і всі попередні, чи наступні «ізми» теж. Це правда, що суспільству «споживацтва» важко прямувати до духовності. Ви , як на мене зачіпаєте справді багато актуальних, наболілих питань, як і в  міжетнічних відносинах так і в  внутрішньо суспільних:  занепад моралі,  девальвація загальнолюдських цінностей, несправедливість, єгоїзм які  часто стають загальнонаціональними рисами , подвійні стандарти  в  внутрішньодержавній і міжнародній політиці, тощо. Ламати завжди боляче і непросто , і коли мені як і багатьом іншим судилось це пережити, то хотілось би бачити, заради чого власне, я це переживатиму. А поки  що,чомусь Ваш проект майбутнього мені, як в «де-жавю», нагадує до болю знайоме минуле. Поза тим проглядується, що Ви як «мислитель» вже знаєте як побудувати нове суспільство, «нову суспільно- економічну формацію», маєте вже готову напрацьовану теорію (яку сучасне керівництво країни, неспромігшись осягнути, вперто ігнорує) приорітетом якої буде така вже знайома всім тріада: « Братерство, Рівність і Свобода», справді красива і, стара -  як «Світ». Майже всі дотеперішні суспільні устрої, всі «ізми» до неї зверталися, та часто зловживаючи нею, так і не досягли цього ідеалу. Чи, не тому, що Ідеал,як і Істина є недосяжний Сам по Собі? Чи, не криється тут проблема в самій природі людини , яка сама по собі є далека від Ідеалу, і їй залишається тут на Землі лишень прямувати до Нього, наполегливо готовитись до зустрічі з ним у неЗемному майбутньому? Що стане запорукою  успіху в творенні майбутньої формації, на яких моральних чи духовних засадах вона буде формуватися? Це є дуже важливо! Зламати існуючі стереотипи народу -  непросто, а от збудувати нові, очевидно непомірно складніше.
                   Ви говорите про те, що всі ці зміни почнуть відбудуться в недалекому майбутньому – здається 2012-13рік. Ви бачете якісь конкретні кроки чи зусилля , які народ повинен зробити? Чи все станеться само по собі – мусить прийти ще один оранжевий лідер чи (ка) добє «все до ручки», «до основанья, а потом»  із попелу повстане новий Фенікс? Хто це буде?
                      Ви так, десь дуже обережно, звертаєтесь до християнських цінностей. Чи Ви бачите їх в основі майбутнього суспільства? Чому Ви,  вказуючи, що Україна не має і не мала своїх мислителів, за винятком хіба Г. Сковороди, визнаєте водночас, що не знайомі з працями хоча б тих духовних лідерів, яких ми вже мали. І виглядає, не маєте наміру хоча б побіжно ознайомитись з ними в майбутньому, із «за відсутності – на Вашу думку – глобального , планетарного мислення в них».   Йшла  тоді конкретно мова про Митрополита А. Шептицького і  Патріарха Й. Сліпого, які залишили нам в спадок багато глибоких за своєю суттю праць. Не видаєтьтся, що це було причиною якихось конфесійних протиріч. Скоріш за все, вони Вас просто зараз не цікавлять.  Час від часу, Ви вказуєте проте, що знаєте мету і цілі які ставить Всесвіт. Можливо.  Не вважаю доречним тут , вести даний діалог. І хотілось би, що б Ви,  вже як професійний політеконм і науковець, висвітлючи основи світоглядних цінностей тих чи інших релігійних течій, посилались частіше на першоджерела.
                         З Вдячністю, надіюсь на відповідь.            Ігор Худик

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.