nav-left cat-right
cat-right

Відгук на прочитану статтю «День кого?»

Ігор Худик

                 Роздуми  під «свята».
 
Відгук на прочитану статтю «День кого?»  В. Рибаченка  («Час і події» за  25 лютого- 3 березня)  
   
           Доброго дня п. Вікторе. Я, можна сказати, є постійним Вашим читачем, признаюсь що прихильно ставлюсь до Ваших думок , хоч і не завжди з ними погоджуюсь. Нещодавно, прочитана мною Ваша стаття «День кого?» чи не вперше вжитті заставила мене написати  подібного листа. Тож даруйте за відсутність досвіду. Із назви і перших рядків мені проглядувався певний  напрям  поданого матеріалу. Ви досить широко торкнулись історії походження свята – клона, як Ви  самі кажете, свята -  23 лютого, його впровадження в Союзі,  і думав, що це логічно десь підсумується абсурдністю існування його в сучасній Україні. Але це, виявляється було б занадто просто і наївно. Для початку хотілось би відзначити, що цього разу Ви не були надто оригінальні, звівши майже всі «стрілки на  Президента» – на сьогоднішній день це звичне явище. 
           
Скажу зразу, не сприймайте мене як ярого прихильника Ющенка, я є лишень один із мільйонів  українців незадоволених діяльністю сучасної влади в Україні і Президента в тому числі. Я просто хочу бути справедливим, об’єктивно ставитись до тих чи інших подій і називати речі своїми іменами, незважаючи на існуючі сьогодні тенденції. Усвідомлюю, що це, не є легка справа .
            Ось Ви, вказуючи на недалекоглядність Президента звертаєте увагу на те, що він не привітав чоловіків України із святом, які до речі, в більшості своїй не розуміють як себе до нього віднести, (окрім звичайної приналежності до  чоловічої статі та потреби  певної уваги до себе) і поїхав демонстративно в Карпати де приймав вітання на свій день народження від донецьких. І тут же, Ви принагідно і далекоглядно протиставляєте йому розумно-прагматичних Юлю, Литвина і Януковича, які в цей день покладали квіти до пам’ятника Слави і вітали всіх чоловіків з надуманим і чужим святом, у всякому разі це так виглядає у першій половині Вашої статті. Дальше – більше. Після обіду, Ющенко все таки привітав чоловіків України із Днем Захисника Вітчизни,  звернувши увагу, що нам би більше пасувало святкувати це свято 29 січня на День Героїв Крут. І тут, Ви не знайшли нічого іншого, як звинуватити Президента в непослідовності і в нерішучості. Але даруйте, я не побачив, чи не зрозумів Вашої послідовності. То ви є на стороні програшного в питанні народної підтримки Президента, який хоч так і не рішуче, але сказав правду, свідомо, чи не свідомо, добиваючи цим самим, залишки своєї підтримки, чи на стороні цієї  фаворитної трійці, яка так далекоглядно робила і говорила саме те, що хочуть почути  хоч і не зовсім свідомі, зате «справжні чоловіки», збільшуючи цим своєрідним популізмом свій  і без того не малий електорат?  До речі, щодо «викрутас навколо Крут», як Ви кажете. Якось дуже швидко змістили Ви акцент з героїчної битви студентського куреня, на бездарність тодішньої української влади, звичайно, не забувши при цьому, провести аналогію з теперішньою. Факти цікаві. Але при чому тут влада? Яким чином її бездарність може затьмарити цей героїчний прояв любові до Батьківщини, коли молода людина кладе на вівтар найдорожче – власне життя. Якій країні спало би на думку зневажати через помилковість чи бездарність дій власного уряду сам факт героїчного вчинку своєї армії? Америка для прикладу, не цурається свядкувати День Незалежності, який здобутий був по суті в громадянській війні.
                 На початку статті, Ви досить аргументовано,  на історичних фактах  доводите надуманість штучно створеного свята Дня Радянської Армії, а потім, абсолютну безглуздість прив’язання його до України як держави, проходите крізь славні сторінки звитяг власного народу, не зумівши правда, навіть особисто визначитись на котрійсь з них, приходите до висновку в кінці статті, що мовляв зарано робити якісь кардинальні кроки, на все потрібен час, та й зрештою, причому тут зміст – приємність головне… Пане Вікторе тяжко мені збагнути Вашу послідовність. Хоча, якщо проаналізувати теперішні публікації на подібні теми  проглядається певна тенденція, в якій важко впізнати всестороннє висвітлення інформації. І Ви тут, нажаль, не єдині. Що це? Дух часу? Вернувшись до вище сказаного, дозволю собі припустити думку про те, що на любий вчинок Ющенка в цей «святковий» день Ви би знайшлися щось сказати:  не привітав взагалі – відірваний від народу недалекоглядний бездарний стратег;  привітав – в черговий раз злицемірив;  привітав після обіду – безхарактерний, непослідовний.  Я не хочу тут робити з Ющенка святенника, ми вже йому власноручно раз німб зліпили, це наука нам на майбутнє. Визнаю, що багато чого, з вище перерахованого, нажаль, в якійсь мірі властиве Президенту. Нажаль, він не оправдав до кінця наданої йому Долею й народом довіри, не зумів чи не міг виконати все, що обіцяв тоді на Майдані. Важко нам знайти ту правду. Виглядає так, що ми і ви, в тому числі, знаємо і бачимо лише вершину айсберга української закулісної політики. Час поставить все на свої місця, не хочу перераховувати всіх прогріхів і помилок нашого Президента, цього зараз є дуже багато, але заради справедливості, ми не маємо права закривати очі і не помічати, що зробила доброго ця людина для країни, навіть, якщо час служіння її на цій посаді, добігає кінця. Це вже Ющенку, як майбутньому Президенту, виглядає не допоможе, це потрібне всім нам, щоб в черговому захопленні ми не зліпили знову комусь німба. Зараз нам як ніколи потрібна об’єктивність.
               Пора нам, широко відкрити очі і як би це не було болісно, подивитись в першу чергу на самих себе. І будувати країну ми повинні з самих себе. Повторю банальне, але таке актуальне:  «народ вартий свого короля».  Ми розійшлися після Майдану, (не дивлячись на прізвища це була все таки, непересічна, Чудесна подія єднання народу) з відчуттям виконаної роботи із великими надіями на майбутнє. Але другого чуда ми вже не отримали, можливо тому, що не заслужили. Адже в більшості ми й  не вважали за потрібне міняти звичний стиль свого власного життя. Наприклад – не задумувались особливо, коли майже, на «автоматі» давали десятку гаішнику,  чи з безвиході, черговому службовцеві в ЖЕКу  за вирішення  житлових проблем, лікарю за майбутню операцію, чи за вступ своєї дитини до ВУЗу. До того вже звиклося. Проте, ми очікували змін зверху . А на верху виявились такі самі люди, тільки з іншими нулями, які гіпертрофовано проявили  не найкращі, проте характерні наші спільні риси. Недарма зараз Церква визнала взятку гріхом. Ми українці є взагалі якась дивна суміш суцільних умовностей – «але, проте , взагалі, у моєму випадку»… Тому, в кінцевому випадку – маємо те , що ми є, дозволю собі так перефразувати першого нашого гаранта. До чого я це все? Та до того, що ми повинні навчитись дивитись на владу, до певної міри, як на продукт власного виробу, а виробництво – це динамічний процес – нас знову чекають вибори, мусимо бути уважні, ми знову щось «витворимо».
              Ось Ви, справедливо вказуєте  на те, що призначити свято можна одним указом, а зробити його улюбленим не так то й просто. Це правда , але пане Вікторе, хто як не ви, люди пера, мали б підтримати, як ви кажете, того слабкого і нерішучого Президента, коли Ваша совість підказує Вам, що він все таки сказав правду, шкода що так не сміло, але цю правду сказав діючий Президент!, і на неї Україна разом з душами своїх полеглих героїв  чекала аж 18 років будучи незалежною. Майже стільки часу  чекала й вона, щоб відкрились свої КГБ-істські архіви і ми могли своїми очима побачити оцю правду. Правда цікаво,  що аж через сімнадцять років Україна так не рішуче, а все таки відважилась на державному рівні  дати перші нагороди  своїм справжнім,  власним героям. А може вже й останні… Саме цей, нерішучий президент, насмілився чи не в перше в історії новітньої України різко засудити нахабну міжнародну політику  такої могутньої сусідки і офіційно висловити власний погляд на історію свого народу. Так, я вважаю  недаремними і не надмірними, як дехто каже, але своєчасними, якщо й не запізнілими, зусилля Президента  розповісти світу про Голодомор, відзначити  належним чином, Батурин, Крути чи УПА.  Так,  на  превеликий жаль, були в нього і інші вчинки і нагороди, яких не повинно було б бути, пояснення їм знайти важко. За це він заплатив і платить значною втратою підтримки власного народу. Очевидно, якщо не відбудеться якихось потрясінь -  він відійде в історію. А ми всі залишимось на своїх місцях, хто вдома, хто тут на чужині і оберемо нову Мрію – Надію і…, будемо чекати  на зміни, а може дасть Бог подорослішаємо  і зрозуміємо безглуздість нашого формалізму, нашу байдужість , бездіяльність  і абсурдність святкування чужих нам свят. А тим часом, будемо виправдовуватись. О!, ми це вміємо робити.
             Ви кажете, що дуже важко змінити ставлення до таких вже популярних і улюблених свят, я маю на це, дещо інший погляд, погляд вже з власного життя. Мені 38 і я встиг ще вдихнути вповні  відчуття цих свят. Добре пам’ятаю як наші сільські вчителі, очевидно, за вказівками «зверху», звертали нашу увагу на важливість і величність цих свят, а матері в обов’язковому порядку, залишивши домашні клопоти, мусіли їхати до міста, щоб купити подарок не «гірший за інших» і на приблизну суму, подарованого минулого року на 8-ме Березня. Святості, як розумієте, було тут не багато. Але тут діяло велике правило – так має бути . Але щоб надати цьому святу якогось життя, облагородити його, було вирішено доповнити це суто феміністичне свято справді святим почуттям любові і поваги до матері, і ніхто особливо не переймався, що засновниці цього свята, пропагували так звану вільну любов і взагалі, ставили під сумнів існування і доречність сімї як такої . Поважний образ для майбутнього світлого свята Весни… Виглядає, що саме цей елемент живив і живить, цей так званий Міжнародний Жіночий День 8 Березня (цікаво, що за межами колишнього соцтабору згадка про це свято і по сьогодні може викликати лишень усмішку і здивування) і його двійник, своєрідне протиставлення, щоб не образити чоловічу половину – 23 Лютого День Радянської Армії і Військово – Морського Флоту (ще не міжнародного). Але в той час, цього ніхто не знав., ідеологічна машина Союзу вправно працювала на майбутнє.  Памятаю, як сам власноручно виготовляв рамку до маминої фотографії. Вчив вірші привітання. Приємно було, це правда. Потім було обовязковим привітання хлопцями дівчат. Це ставало чимось звичним і невідємним від радянської реальності. Можливо так тривало б і до сьогодні, як би не прийшли 90 – сті і розпад Союзу, випадково не попала  в руки Історія України Ореста Субтельного, не звернув би увагу на перші критичні статті про світогляд і мораль знаних ще з анекдотів  найреволюційніших жінок, засновниць Дня Весни – Рози Люксембург і Клари Цеткін, і не виринули б в памяті відраза і зневага до цих свят, покійного вже на той час, мого дідуся. Я мінявся і при кожній нагоді, коли мене вітали з Днем Армії, чи то мені приходилось пояснювати відсутність моєї належної поваги до до жіноцтва на свято 8 Березня, я намагався в той чи інакший спосіб пояснити своє ставлення до цих абсурдних оказій. Але, можна було, закривши очі, сказати при чому тут історія, суть, мораль.., тут вже мовляв інший підтекст, тут вже все світле, святе і чисте. Головні тут почуття, увага до людей… Пане Вікторе, а де ж Ваш потяг до знаковості дат, їхньої символічності. Ви ж знаєте – будяк винограду не вродить, як би ми над ним не мудрували. Та й, чому б нам, не розвивати і пропагувати таких притаманних нам Дня Матері і Батька, якщо вже хочете по аналогії, теж. Потрібно лишень внутрішнє усвідомлення і добра воля.
      Не знаю, може і Ви, в комусь із сьогоднішніх владних лідерів і вбачаєте того просвітителя – керманича, який зможе на кінець, вміло і головне безболісно направити нас на дорогу істинну? Не знаю… При сьогоднішніх  розкладках, малоймовірною видається ситуація, що через наступних 18 – надцять років до Вас не підійдуть, дасть Бог вже Ваші внуки і не привітають свого дідуся з Днем Захисника давно вже неіснуючої Вітчизни.  
  
                                                        Ігор Худик                                Березень 2009р

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.