nav-left cat-right
cat-right

Чи й коли Україна осягне свій потенціал?

Лука Костелина
 
                      Чи й коли Україна осягне свій потенціал?
 
Середа, 1 квітня 2009 року. Вчора  ранком Президент США Барак Обама вилетів до Лондону, щоб взяти участь у саміті-конференції голів 20-ти економічно найбільш розвинених країн світу. Ці країни репрезентують майже 85 відсотків світового багатства, хоч в останньому часі, у наслідок ґлобальної економічної кризи, їх статки занизилась майже на 40 відсотків. Присутніми на конференції крім Америки будуть такі економічні потуги як Японія, Китай, Німеччина й інші. Буде також Росія, яку кілька років тому прийняли до так званої „Великої Сімки”,  яка перетворилась на „Велику вісімку” з приєднанням до неї  Росії. Однак не всі згідні в тому, що місце Росії між економічно могутніми світу.
 
Не буде заступлена на саміті Україна між 20-ти потужними економіками. А могла б бути. Але мабуть замало мати найбільш урожайні землі в світі, колосальні підземні багатства, 47 мільйонів роботящих людей, в рядах яких прекрасні фахівці, інженери, науковці, конструктори, винахідники, багато з яких – майже 20 мільйонів – сьогодні на заробітках в різних країнах світу, віддають свої здібності й знання навіть для тих, що прийматимуть участь у саміті в Лондоні.
 
Можна поставити собі питання: Чому Україна не належить до клубу економічно розвинених країн, до клубу 20-ти, а хоч би до клубу 50-ти, якщо б такий був? Чому, як появляються опитування та різні дослідження, Україна  вбільшості  випадків опиняється на одній з нижніх сходинок?  Розглядаючи це питання в економічному аспекті, треба погодитися, що замало мати сировинні ресурси. Так, – вони потенціал і то дуже вагомий. Без них нікуди. Але також треба мати відповідні структури на їх використання. А основне, треба мати ясно зформульований економічний плян, мати вироблену економічну політику, ясно визначену національну місію народного господарства .
 
Відповідальність за вироблення економічної політики відповідає державна влада посередньо й безпосередньо, створюючи політичні та правові умови для цілеспрямованого функціонування  господарських  відносин.  Україні бракує людей, які дбалиа б за економічний прогрес країни. При владі, на жаль,  опинилися неприготовані  до цих завдань  „вожді”, за профілем –  олігархи, розполітиковані та ідеологічно роздріблені партійці, які ще й до того себе взаїмно поборюють, популісти, і люди, для яких державна незалежність України не становить цінність в національному розумінні. Багато політичних спостерігачів, як своїх, так і чужих, твердять, що в державній  владі України, і то на всіх рівнях, знаходяться особи, що прийшли захищати свої приватні інтереси, а не інтереси держави. Прийшовши до влади, вони подбали про те, щоб мати недоторканість, а тим самим, не нести відповідальности, бо це дозволяє їм краще  захищати особиті інтереси й ті маєтності, які їм вдалося захопити після розвалу СРСР. З розвалом російської імперії були великі сподівання, що Україна стане потужною країною. Досвід, на жаль,  покажав щось інше. Принаймні на сьогоднішний день.
 
Не знаю, може 17 років державної незалежности України закороткий час, щоб можна було навчитися , як розбудовувати економічні структури, створювати правові умови для розвитку економічнх відносин. Можливо причина  в тому, що Україна була задовго „радянською”, тобто знаходилася в умовах, в яких не виховувалася  національно свідома еліта, українські патріоти в противагу радянським, державні діячі готові до керівництва у незалежній Україні. Хтось скаже, що вже досить докоряти собі за минувшину. Але докоряємо  мабуть тому, що сьогодні існує  певний хаос  стосовно різних гілок української державної влади.  
Пригляньмося: Є в нас Президент – він глава держави, а йому підпорядковані  РБНО і Секретаріят. Говорячи загально,  їм належить певна відповідальність і функції. Але взяті разом, замість співпрацювати з Премє’р-Міністром та урядом, вони постійно критикують дії уряду, вони в постійних конфліктних відосинах до уряду, діютчь неначе другий  уряд в державі.  Премє’р-Міністер і уряд, натомість, постійно шукають можливостей, щоб збільшити свої повноваження за рахунок обмеження повноважень президента. Невже це нормальний стан, що Президент і Премє’р-Міністер не спілкуються між собою, як про це часто згадує „Українська Правда”. То ж що говорити про таку владу?
 
Є Верховна Рада. Її завдання - приймати рішення, ухвалювати закони. Але скільки місяців в році вона непрацездатна, бо політики не можуть договоритися про коаліцію, про створення приписаної Конституцією більшости. А як, нарешті, оформиться законна Верховна Рада, то замість виконувати свої обов’язки,  депутати займаються блокуванням трибуни, раз одні, другий раз – другі, при чому залюбки застосовують силу – кулаки, та й нищать майно: голосники, крісла, трибуну, бюлетні, тощо. І не можна похвалити Верховну Раду за те, що не допускає виступу Президента, що частенько підносить питання про його  імпічмент.  Тому не знаю, чи було б справедливо звинувачувати Президента в тому, що він розпускає Верховну Раду, постійно лякає новими виборами. А вибори нічого корисного не приносять, бо до парляменту повертаються ті самі, що були перед тим.  А це тому, що ніби народ вибирає, але списки складають партії. І я сумніваюся в тому, що виборці знають людей, яких імена знаходяться на партійних списках поза 10-те місце: –  хто ті люди, яке їхнє минуле,  як вони попали в списки, і багато такого іншого.
 
Світ сьогодні переживає ґльобальну економічну кризу, а Україна – 17 років кризу влади. Можливо тому George Friedman у своїй книжці “The next 100 years” пророкує недалекий кінець державній незалежності України. Було б корисно, щоб наші політики прочитали цю книжку. Може пічнуть працювати і діяти, щоб пророцтво не здійснилося, бо втратять все, що надбали.
 
Повертаючись до саміту в Лондоні, то може й добре, що Україна не присутня. Там конфронтуватимуться два підходи до подолання сьогоднішної ґлобальної фінансової та економічної кризи. Президент Барак Обама, до речі – користується відносно високою популярністю в Европі, обстоюватиме позицію, що вихід з сучасної кризи вдасться подолати шляхом застосування стимулювання економіки, тобто державного фінансування (spending) різних проєктів, які, на його думку,  приведуть до творення мільйонів нових робочих місць, оздоровлення фінансової системи, відновлення процесу кредитування . Його підтримує Британія, але відмовляється використовувати цей захід, бо її державний  бюджет не дозволяє на  збільшення дефіциту. Будучи на саміті, Україна не могла б підтримувати плян Президента Обами, бо вона знаходиться в постійному стані зростання дефіциту та інфляції. Премє’р-Міністер Чехії Мірек Тороланек назвав плян Презедента Обами „дорогою до пекла”.
 
Европейські країни, натомість,  будуть обстоювати потребу  впровадження заходів на реґулювання фінансових структур та обмеження „екзотичних” фінансових операцій, які , на їх погляд, привели Америку до фінансової катастрофи. Україна також не могла б підтримувати евроейську позицію хоч би тому, що не має достатнього досвіду операцій фондофого ринку і слабу гривню. Знову ж, Росія і Китай будуть пропонувати грошову одиницю, незалежну від американського доляра, який останньо, на їх погляд,  не спроможний виконувати функцію світової грошової стабільности. Будучи налаштованою лицем до Заходу (Европи), Україна теж не могла б підтримувати пропозиції Сходу, а тим більше північного сусіда. То ж може і корисно, що Україна відсутня на саміті в Лондоні.. Цим разом.

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.