nav-left cat-right
cat-right

Великдень

Лука Костелина
                                                                                                                                       
                Великдень в соборі свв. Володимира і Ольги
 
З усіх християнських свят – празник Христового Воскресіння – належить до найбільш радісних свят. За словами  воскресного Канону – це „празник празників і торжество торжеств”. Провідний тон цьому празникові надає сама подія, що  Христос Воскрес, засвідчивши перемогу життя над смертю. Тому в празникові Христового Воскресіння ми пізнаємо сенс нашого життя, невмирущість наших душ, вічність. Це велика містерія, яку нам передає і тлумачить наша Церква, і яка передається нам у нашій християнській вірі.
 
Тому то празник  Христового Воскресіння ми завжди святкуємо в духовному піднесенні, величаво. Умови для цього творить нам  наш обряд – різні церковні відправи, які розбуджують у нас душевне піднесення, приводять нас до зближення з Богом,  з Воскреслим Христом-Спасителем. Може тому в нашій мові ми назвали Христове Воскресіння словом ВЕЛИКДЕНЬ, тобто великий день, який немає собі рівних.
 
В релігійному контексті, великодні святкування – це ґама переживань, яка починається смутком а кінчається радістю. Цю ґаму переживань ми  вкотре переживали в нашому соборі свв. Володимира й Ольги. У страсний тиждень ми брали участь в наших унікальних відправах, які супроводжалися особливими, за своєю мінорністю, скорботними піснями. В них ми неначе переживали муки, що їх переносив  Христос. З року в рік ми поторювали ці відправи, цього року, на жаль,  не обійшлося тут без запозичень з чужого. Може буде корисним, як пригадаємо собі, що  „Хрестний батько” парафії патріярх Йосиф Сліпий, в одному із своїх великодніх послань (Пасхальний привіт Верховного Архиєпископа, „Благовісник”, ч. 2-3 1966) пригадував, що наша Українська Греко-Католицька Церква вимагає від нас подвоєння  зусиль для запевнення її росту і скріплення на зовні і внутрі. Бо і з одного боку і другого боку  нам грозять великі небезпеки затрати віри в Бога, а в тих, що вдержаться при вірі, може зникнути витривалість в нашому прадідному обряді (цитата думок Патріярха в скороченні) .
 
Пригадаймо останні дні страсного тижня в в соборі, починаючи з Великої П’ятниці, яка була вершком сумних переживань. Вірні  їх відчували найглибше тоді,  як під кінець відправ отець читав Євангеліє за Апостолом Матеєм про засуд Христа та видання Його на смерть. Грізні слова юрби „Розпни Його” гострим ножем кололи душу богомольців. У глибоких роздумах та з переживанням вони  вийшли з церкви після відправ і в процесійному порядку зробили триразовий обхід навкола собору,  несучи Плащанницю і співаючи страстні пісні.
 
Пригадаймо побутову турботу людей про суботу. А тією турботою було те,  що кожного дня в страсному тижні передбачувався дощ на суботу. Люди переживали. Питали себе: де будемо святити паску, кошики з великодніми стравами? Але сталося чудо. Не тільки, що не було дощу в суботу, але був гарний, теплий день. Люди прийшли численно до церкви, в церкві підходили до Плащенниці, слухали Святу Літургію. 
О четвертій годині по-полудні відбулося  традиційне  свячення великодніх страв. Тисячі людей зібралися на це дійство. Приємно було бачити  багато малих діточок з кошиками, дітей шкільного віку – всі гарно вбрані, по-святковому. Як гарно, що батьки змалку привчають своїх дітей до наших рідних звичаїв і традицій. На площі, де відбувалося свячення,  панував піднесений настрій. Під час акту свячення до зібраних промовляв  о. Архимандрит Іван Кротець, голосив радісну вістку, що Христос Воскрес. Люди відповідали Воістинну Воскрес, і прислухалися до його побажань. А він всім бажав  щасливо й радісно провести Великодні свята. У акті свячення брали участь отці: о. Іван, о. Олег, о. Ігор та о. Василь, а багатотисячний люд безпереривно співав пісню „Христос Воскрес”.
 
На сам Великдень, стосовно погоди, чуда не було – цілісінький день падав дощ. Але було інше чудо – люди. Вже вкотре парафія святкує  Великдень в своєму соборі свв. Володимира й Ольги, але таким багатольдним він ще ніколи не був. Люди прийшли до церкви, щоб взяти участь у великодніх відправах, почути пісню „Христос Воскрес”, злучитися у молитвах із своїми рідними в Україні. На ранній Воскресній Святій Літургії Церква була виповнена по вінець. Люди заповнили всі місця в лавках, стояли попід стіни, тулилися один до одного у притворі, заповнили кожний куток на хорах, виповнили церковну авдиторію, що не можна було перейти через неї. В авдиторії транслювалися відправи за допомогою відіо. А ті , що не знаходили місця в церкві та  авдиторії, шукали місця на сходах у нутрі церкви, а ще інші – надворі під накриттям, ховаючись від дощу. Дехто вгадував, що число богомольців на ранній Святій Літургії доходило дві тисячі осіб.
Воскресну Літургію служив Владика Ричард з отцями свв. Володимира й Ольги. Владика також виголосив змістовне слово в релігійному дусі, говорив про Воскреслого Христа, благословив зібрану паству. До Літургії співав хор „Прометей” під дириґентурою Романа Андрушка. В минулому, після Літургії, бувало, люди виходили надвір і не швидко розходились домів. Спілкувалися, христосувалися, переживали хвилини радости та святкового настрою. Можна собі лише уявити, як воно було б було цього року, якщоб була гарна погода. На подвір’ї перед собором і на дотичних вулицях стояло б море людей. Хоч дощ був дрібний, але постійний. То ж вийшовши з церкви, цим разом люди спішили до авт під парасолями.
Служилася ще  друга Свята літургія на Великдень. І як ранком, так і в десятій годині, церква була виповнена. На цій другій Воскресній Літургії співав хор „Благовість” під дириґентурою Оленки Новик.
Тиждень після Великодня була так звана Томина Неділя. Знаємо з Євангелії, що в Апостола Томи були сумніви про Христове Воскресіння заки він особисто не переконався, побачивши воскреслого Христа і торкнувся Його ран. Українці, як правило, – віруючі. Тому в нас українців сумнівів про Христове Воскресіння немає, бо про цю подію нас вчить наша Українська Греко-Католицька Церква, наш східній спосіб  Богопочитання, який єднає нас із нашими братами православними, і наша Свята віра, яка передається нам наслідниками Христа. А віра – це Божий дар.
 
Як у минулих роках, так і цього, парафія свв. Володимира й Ольги відбула  в Томину неділю парафіяльне свято – спільне „Свячене”. Це була нагода для парафіян сісти за спільний стіл, пригадати величаві великодні святкування,  купити писанку на пам’ятку, яка в нашому розумінні є символом життя. Здобуті кошти з продажі писанок призначені на будову пам’ятника на честь Першого Патріярка Української Греко-Католицької Церкви Йосифа Сліпого, який буде здвигнений цього року біля собору свв. Володимира й Ольги у 25-ту річницю його відходу у вічність..
 
У 2009-му році, Томина неділя випала  на 26 квітня. Дата 26 квітня для нас українців – скорботна дата. 23 роки тому, саме в цей день, Україну спідкала страшна катастрофа-аварія на  Чорнобильській атомній станції. Знаємо, що в наслідок тієї аварії потерпіло багато людей, і багато ще й сьогодні терпить від різних недуг. Потерпіла від аварії наша родюча земля, смуга лісостепу на кілька десяток кілометрів навкруг Чорнобиля, стала мертвою зоною, непридатною на використання, і на життя людей на ній. Ми мусимо пам’ятати цю дату і завжди її згадувати, бо вона , як дехто твердить, сталася в наслідок недбалої  поведінки чужого господаря на нашій землі. Згадуючи цю подію, ми вкотре переконуємося , що нам треба діяти і працювати так, щоб чужинці більше не господарили на нашій землі.
 
З нагоди цієї сумної річниці, Українська Громадська Організація „Помаранчева Хвиля” звернулася до духовних проводів всіх наших церков у місті Чикаґо й околицях з проханням відмітити цю річницю в своїх молитвах, згадати людей, що загинули під час аварії, і тих, що ще сьогодні продовжують хворіти на різні недуги заподіяні радіяцією і тих, що народилися з тілесними вадами. Чорнобиль – це хрест українського народу подібно, як голодомор-ґеноцид, Биківня, Дем’янів Лаз, Вінниця і багато інших місць. Це спадщина від багатолітньої окупації московсько-комуністичного режиму в Україні, якому покладено кінець 24 серпня 1991 рокі і який підтвердив український народ 1 грудня того ж року у всіх кутках України.
Згадка 23-ої річниці Чорнобильської аварії в соборі свв. Володимира й Ольги відбулася гідно. Отець Архимандрит Іван Кротець сказав відповідне слово, а відтак була відслужена особлива воскресна панахида приурочена жертвам. Під час відправи люди в першому ряді лавок і поздовж центрального проходу в церкві тримали запалені свічечки, що їм були роздані Братством св. Архистратига Михаїла. Проповідь отця Архимандрита, спів хору і людей, запалені свічечки, людські молитви були гідною згадкою Чорнобильської трагедії.  

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.