nav-left cat-right
cat-right

Святкування 20-ї річниці Незалежності і сьогодення в Україні

Лука Костелина

21 серпня 2011 року українці міста Чикаго відзначали 20-у річницю проголошення державної Незалежності України.

Святкування відбувалося в піднесеному настрої, оскільки ми сьогодні усвідомлюємо, що завершилося змагання українського народу бути незалежним і вільним від чужої колоніальної окупації. Довгі роки український народ змагався за своє визволення й незалежність. Йому доводилося стерпіти багато кривд, фізичних знущань і втрат цінних людських життів. Він, однак, ніколи не піддавався, вірив, що одного дня йому усміхнеться краща доля. Той момент стався, коли актом від 24 серпня 1991 року відбулося проголошення державної Незалежності України.
Не буде зайвим, коли пригадаємо, що його проголосили функціонери колишнього УРСР після розвалу СРСР. Після проголошення (чому не назвали його відновлення попередніх актів?), ці функціонери надалі залишилися при владі, бо, по суті, вони проголосили незалежність тодішньої УРСР, що була маріонеткою комуністичної імперії (читайте – російської), в якій вони виросли, і з ласки режиму в Москві були її підставними керівниками на догоду Російської імперії. Все ж таки, акт набув незаперечної правової сили і значимості, коли здобув підтвердження наступним актом, який відбувся 1 грудня 1991 року. Це був референдум українського народу, коли свою долю вирішував увесь український народ. Підсумок був недвозначним – 91 відсоток населення України віддали свій голос за державну Незалежність України. Кожна область, яка віддала більшість голосів за неї – розуміла, що голосує за державну незалежність, за яку боролися їхні батьки і прабатьки, українські патріоти минулих поколінь. Тож, відзначаючи акт від 24 серпня 1991 року, ніколи не забуваймо, що останнє слово за державну незалежність сказав український народ, і його волевиявлення вже ніхто і ніколи не зможе скасувати. Будуть змінюватися влада й курс політики, але на сторожі збереження державної незалежності завжди стоятиме УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД!
У Чикаго відзначення 20-ї з черги річниці державної Незалежності України відбулося в рамках „Українських днів”, що їх щорічно, під кінець серпня, організовує Український Конґресовий Комітет Америки, відділ Іллінойс. Ця літня імпреза чиказьких українців завжди відбувається у радісному настрої, приваблює тисячі людей. Вона має розважальний характер. Люди приходять, щоб протягом двох днів послухати українські пісні, українську музику, придбати предмети мистецтва, зустріти знайомих, посмакувати українські страви на свіжому повітрі, поспілкуватися з друзями.
Допоки в неділю, 21 серпня, розпочалася розважальна частина, був відведений час в пообідню пору на святкове відзначення Незалежності. На сцені в президії – чільні представники української чиказької громади. Перед сценою розташувався духовий оркестр – керівник, маестро Скавінський, а обабіч сцени – розмістилися громадські та молодіжні організації зі своїми хоругвами. Попереду всіх вишикувався в дві лави відділ американських ветеранів – командир Петро Бенцак.
Святкування відкрив заступник голови Іллінойського відділу УККА Павло Бандрівський і був його ведучим. Ветерани провели презентацію національних прапорів, оркестр виконав американський та український національні гімни, а відтак владика Річард Семенюк провів молитву. З вітальним словом до присутніх звернувся голова відділу УККА д-р Олесь Стрільчук, який привів до слова представника місцевого уряду пані Дороті Браун. Вона надзвичайно тепло говорила про Україну, про проголошення її державної незалежності та від щирого серця бажала добра для України, жодного разу не вживаючи артикул “the” перед назвою нашої батьківщини “Ukraine”. Особливою гостею на святі була Джекелин Бирнз, сьогодні студентка журналістики на Нортвестерн університеті. Вона народилася в Америці, трьохлітньою дівчинкою опинилася з батьками у Казахстані. Там стрінулася з українськими каторжниками – Микитою Сорокою та Іванкою Запарнюк. Вона розповіла, що від них довідалася про нужденні умови життя, яких зазнавали репресовані від комуністичного режиму, українці, зокрема, про звірське й злочинне знущання комуністичної влади над повстанцями в Кінґірі.
Після представлення президії, до прочитання прокламації від губернатора Патрика Квіна був запрошений Юрій Панчишин, а відтак з вітальним словом звернувся до присутніх Генеральний консул України у Чикаго Костянтин Кудрик.
Святкове слово виголосив гість з України, автор книжки „Чорний ворон”, письменник Василь Шкляр. Його слово було палким, бадьорим, сповненим любові до України. Він говорив про складну політичну ситуацію в Україні. Гість з України розповідав про те, що коли він зустрічався з різними людьми у південних областях і говорив про національні ідеали та цінності, люди позитивно це сприймали, охоче хотіли його слухати і виявляли готовність до дій за їхнє втілення. Під час святкової частини п. Василеві Шкляру та панні Джекелин Бирнз були вручені грамоти від УККА.
У цьому році Українсько-Американська Федеральна Кредитова Спілка „Самопоміч” – щедрий меценат на підтримку різних громадських, молодіжних та релігійних заходів – відзначає своє 60-річчя. То ж до слова був запрошений її президент Богдан Ватраль. Він висловив велику подяку організаторам Спілки „Самопоміч”, які, як він сказав, реалізували свою мрію – створили українську фінансову твердиню і подбали про те, щоб вона не розвалилася, не розпалася, щоб назавжди жила для добра української громади.
Святкову частину відзначення Незалежності оркестр закінчив молитвою „Боже великий”, а відтак продовжував розважати присутніх виконанням українських пісень. Він і започаткував  розважально-мистецьку частину дня, на якій ведучими були Мар’ян Шкред, Світлана Іванишин-Угрина – редактор газети „Час і Події”, Надія Ільків та гість з України – письменник Фідель Сухоніс. Святкова програма була двомовною, і це зрозуміло. Але деякі виступи могли б бути і українською, а не англійською.

Звичайно, кожний українець-патріот радіє, що Україна стала незалежною, позбулася поневолення від її сусідів. Однак, після 20 років державного будівництва люди в Україні сьогодні відчувають згортання демократії, наступ на свободу слова, знущання над державною мовою – українською та зневагу до культурних цінностей, і, насамперед, відсутність заходів для покращення економічних відносин. Сьогодні в Україні потерпає дрібний та середній бізнес, люди відчувають зубожіння внаслідок росту цін на товари. Ніби та краща доля ще не торкнулася українського народу так, як вона торкнулася інших народів, що здобули незалежність після розвалу СРСР. Виникає запитання – хто винен? Виборці, що обрали собі таку владу, чи ті, що при владі, котрі ставлять свої приватні інтереси вище від інтересів народу? Якось дивно, що напередодні святкувань 20-ї річниці проголошення державної Незалежності України, замість того, щоб готуватися до святкового відзначення цієї річниці, по всій Україні проходять демонстрації з приводу згортання демократії, переслідування громадян, знущання над українською символікою, мовою, тощо.
З приводу відзначення 20-ї річниці проголошення Незалежності та сьогодення в Україні я розмовляв з деякими гостями” Українських днів”. Ось що вони говорили:

Юрій Фіґель, студент, заступник голови в Раді УГО „Помаранчева Хвиля”.
– Перш за все, хотів би відзначити, що Україна у ці дні святкуватиме не день народження, а 20-ту річницю відновлення Незалежності. Україна не молода держава, а прадавня, з понад тисячолітньою історією державності. Саме розуміння, чи незнання, а скоріше – неусвідомлення цього і є джерелом відчуття меншовартості у нашого народу.
За останніх 20 років так нічого і не змінилося – влада і надалі продовжує бути відірваною від народу, навіть доблесно проводить антинародну політику. А народ втратив свій шанс, дарований йому у 2004-у році. Відстоявши на Майдані право на правду, не зумів правильно скористатися цим правом. Українці думали, що хтось все зробить за них, і їхнє життя стане раптом кращим. Потрібно кожному починати з себе, зі своєї сім’ї, свого двору, міста. Необхідно подолати почуття меншовартості та викоренити принцип „моя хата скраю”.
Є велика надія на те, що молоде покоління, яке виросло вже в незалежній Україні, і яке вже має зовсім інше мислення, все-таки зможе відновити велич та могутність прадідівської держави.

о. Микола Бурядник, парох парафії св. Йосифа.
– Поруч багатьох серйозних проблем, я, все ж таки, бачу Україну незалежною державою. Можна порівняти вік нашої держави до дозрівання молодої людини, яка дозріває і бере на себе відповідальність в житті, будує родину. Але це є людина, яка ще не дозріла, щоб все зробити в житті правильно; інколи зроджуються шкідливі амбіції, можна потрапити під поганий вплив. Тому я роблю цю аналогію молодої людини з молодою Україною. 20 років – це довгий пройдений шлях, але треба йти далі. Це видно в економічному плані, в усвідомленні, що існує така держава як Україна. Отже, Україна сьогодні складається з людей, які дозрівають, але ще не дозріли. Так само українська держава дозріває, але ще не дозріла. Вона буде робити помилки під впливом різних людей, держав. Але надія є. Не можна говорити тільки про негативні речі. Треба говорити і про позитивні. Дослідники кажуть, що Україна належить до найбільш релігійних країн в Європі. Шлях до відродження – через релігійність. Коли я закінчував навчання в Духовній семінарії у Львові, я писав дипломну роботу. На базі енциклік я доказував, що відновлюючи політичне життя у посттоталітарному суспільстві, людина мусить наперед усвідомити собі, для чого вона є, до чого її Бог покликав зробити щось в цьому житті. Коли вона це собі усвідомить, тільки тоді вона може в Божому плані робити добро. Тому є надія, є молоді люди, які матимуть іншу ментальність, будуть діяти з новим підходом. Ми сьогодні говоримо про Патріархат, про єдину українську церкву, про Київську церкву. Все це прийде знизу, від потреби людей. Це буде позитивний процес, який не можна зупинити. Всі ці протести, які сьогодні відбуваються – це прояв демократичної держави, яка прямує до великого майбутнього, але для цього треба всім працювати.

Олексій Коновал: – громадський та політичний діяч, журналіст, член управи Фундації ім. Багряного.
Я розчарований з приводу того, що відбувається в Україні. Сподівався, що за 20 років відбудуться певні зміни, коли можна буде чути українську мову в Києві, по всій Україні; сподіваюсь, буде кращий уряд. Я розчарований з приводу того, що за президентства Ющенка ми втратили п’ять років, а мало бути навпаки. Винні в тому багато наших провідників. Наприклад, під час останніх президентських виборів сам Ющенко закликав голосувати проти всіх, бо, мовляв, немає за кого. Чому? Бо хотів, щоб виграв Янукович. Це ясно, як Божий день. І коли я запитав у знайомих у Львові, що Ви, люди, робите, то вони відповідали мені запитанням: „Що, ви хочете, щоб нами „баба” керувала?” Я розчарований у тих, які претендують називати себе патріотами. Тому-то ми сьогодні маємо погану владу, яка підпорядковується Путіну. Хіба це українська влада, яка сьогодні судить Юлію Тимошенко, Луценка, а з ними повинні судити Ющенка. Ющенка судити не будуть, бо прийшли до влади саме ті, кого він хотів. Мене тепер питають, чи поїду до України. Вже сім раз їздив. Досить, бо ще й досі там є вулиці імені Леніна, Карла Маркса, і вже поставили пам’ятник Сталіну і Катерині. Це наслідок втрачених п’яти років. Хто тому винен? Люди, що слухали „голосувати проти всіх”. А далі, погляньте, скільки партій в Україні. Чи хочуть вони об’єднатися в опозицію і вибрати людину, яка дбала би про Україну? Наше лихо, що в нас немає об’єднання, хоч про нього говоримо, але все на вітер.
– Кажеш, – запитую у співрозмовника, – маємо забагато отаманів, які люблять виступати перед маленькими групами, бо ті їх слухають, говорять про єдність, а практикують роз’єднання?
– Так, так, – відповідає він – це завжди було нашою проблемою, якої не можемо позбутися..

Тарас Матвіїв, студент теології, церковний активіст.
Відзначаючи 20-у річницю Незалежності України, прикро спостерігати, що в українській державі утворилася аморальна більшість, і політики зараз пожинають плоди свого небажання рахуватися з неморальними істинами. Хочуть протиставити українця проти українця, говорять, що немає єдиного українського народу, що є два етноси, дуже часто бачимо заклики до протистояння, до розподілу. Ми дуже довго жили у рабському стані, а раб не має потреби бути відповідальним. Суспільство стало бездушним, воно вже не сповідує елементарних норм. І ніхто нас не порятує від корупції, якщо самі не схочемо позбутися цього лиха. Ідея морального оздоровлення суспільства повинна стати об’єднуючою ідеєю для України. Але з іншого боку, тішить і те, що за 20 років в Україні вже виросло нове покоління, яке не пам’ятає тоталітарного минулого. Сподіваюся, що і ми, закордонні українці, емігранти, відвідуючи Україну, чи той, хто повертається туди назавжди, приносимо елемент цінного досвіду свого буття в інших країнах західного світу, досвід державного будівництва, зміни ментальності з пострадянського суспільства в демократичне.
На завершення, я запитав у гостя з України – пана Василя Шкляра, що він хотів би сказати нам, тут, у Чикаґо.
– Українська діаспора в Чикаго – сказав він – творить наш могутній національний простір Америки. Хочу побажати, щоб цей простір міцнів і ширився, бо там де ми, українці, є, там є і Україна!

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.