nav-left cat-right
cat-right

СВЯТО ГЕРОЇВ – 2010

СВЯТО ГЕРОЇВ 2010

Ігор Худик

Вже традиційно, кожної весни УГО “Помаранчева хвиля» проводить в українській громаді щорічне «Свято Героїв». Цього року, ми вирішили зробити посвяту нашим духовним лідерам – Українським Церквам, які зазнали гонінь і переслідувань в минулому столітті. Незважаючи на різну конфесійну приналежність, предтавників цих церков обєднувала вірність і віданна жертовна любов до Господа, турбота і опіка рідного народу. В історію України навіки вкарбовано імена Митрополита Андрея Шептицького, Митрополита Василя (Липківського), Ісповідника Віри – Патріарха Йосипа Сліпого, Митрополита Володимира (Романюка). Ось уривок, зачитаного на святі, табірного листа, який із заслання до своїх рідних писав отець Омелян Ковч: «Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?.. Я дякую Богу за доброту до мене. Окрім неба це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці росіяни, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут одинокий священник… Тут я бачу Бога, який єдиний та одинаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо наші церкви різні, але в усіх них царює Той же Великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними мовами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по різному, а я допомагаю їм переходити цей місток у вічність. Хіба це не благословення? Хіба це не є найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову? Саме так! Дякую Богові тисячу разів на день за те, що він послав мене сюди. Я не смію просити Його про щось більше. Не турбуйтеся про мене – радійте зі мною!»… «Відсутність страху – це перша умова духовности», – казав духовний лідер Індії Махатма Ганді. «Боягузи ніколи не можуть бути моральними», Господь дає героїв народам не тільки для того, щоб їм свята влаштовували і памятники ставили – з героїв повинні брати приклад їхні нащадки. Ми мали за честь, запросити на свято в якості головного доповідача, віце ректора Українського Католицького Університету, політвязня, співзасновника Української Гельсинської Групи та Української асоциації «Міжнародна амністія», Президента Інституту Релігії і Суспільства УКУ – п. Мирослава Мариновича.

Символічним є те, що свято, співорганізаторм якого була Українська Католицька Фундація, молитвою і благословенням, відкрив Архієпископ Української Автокефальної Православної Церкви Київського Патріархату в США , Владика Олександр (Биковець). Після вітального слова голови УГО «Помаранчева Хвиля» Олега Музики і мистецької частини, Владика Олександр мав ще вступне слово, де згадав хрести які понесла УАПЦ в першій половині ХХст., зокрема його особиста родина. Опісля, слово взяв Мирослав Маринович. Наш сучасник, п. Мирослав, за соцопитуванням газети «Собор» визнаний найактивнішим мирянином УГКЦ, за словами історика професора Ярослава Грицака – це феномен-загадка. Присутність цієї людини на нашому святі була дуже символічною. Онук грекокатолицького священника із Старосамбірщини, глибоко віруюча людина, зумів поєднати в собі християнську любов, мужність та відвагу. «Хто не з нами – той проти нас» – сказав колись п. Мирославу, тоді ще 25-ти літньому студенту «Львівської Політехніки», працівник КДБ, і у відповідь почув: «Добре, тоді я буду проти вас…» І дотримав свого слова. Після закінчення інститу переїжджає до столиці і цілковито поринає в життя українського руху. В листопаді1976р., стає одним із засновників УГГ. Через пів року на Шевченківському вечорі в Київській філармонії, разом із своїм товаришем Миколою Матусевичем несподівано вийшов на сцену і запропонував заспівати «Заповіт». Арешт, допити і в результаті – 7 років таборів, пізніше довгі роки заслання в Казахстані, де одружується із киянкою Любою Хейною. Із здобуттям України своєї незалежності, активно включається в новий націотворчий процес. Характерним є і те, що від початку незалежності Мирослав Маринович постійно відхиляє пропозицію балотуватися кандидатом в депутати ВРУ, натомісць, радо приймає пропозицію доктора о. Бориса Гудзяка очолити Інститут Релігії і Суспільства УКУ. Дуже плідно працює як публіцист, талановитий і сміливий журналіст, який і зараз не боїться піднімати гострі і наболілі питання в нашому суспільстві. Його конструктивна критика змушує задуматись багатьох сучасників. Постійнй учасник міжнародних коференцій по питаннях права і моралі, суспільних проблем. Недавно УКУ випустив шеститомник праць Мирослава Мариновича. До нього прислухаються як і релігійні так і політичні діячі сьогодення. На запитання, як Україна має виходити із небезпеки, що нависла над нею, п Мирослав відповів, що Україна очікує провідників які готові пожертвувати собою. Так просто і так геніально… Саме такі люди як п. Мирослав повинні надихати появу сучасних провідників нації, людей великої моралі і духу, які без страху готові постояти за Правду, іти за сумлінням власної совісті не оглядаючись, і не думати, що за це отримають, чи що втратять!.. Нажаль наше суспільство, особливо його сьогоднішній владний прошарок перенасичений марнославством і користолюбством, та позбавлений жертовної любові до свого народу, а інколи й елементарної порядності.

На початку своєї доповіді п. Мирослав згадав роки заслання, які стали доброю духовною школою життя. Доля його звела із Зеновієм Красівським, Євгеном Сверстюком,

Валерієм Марченком, Семеном Глузманом, Сергієм Ковальовим, Генріхом Автуняном та багатьма іншими, про яких він згадував з любовю і пошаною. Поступово п. Миролав перейшов на особистості, які духовно надихали політвязнів, наших духовних лідерів, які теж колись пройшли свій тернистий шлях. Розкрив феномен появи Української Автокефальної Православної Церкви на чолі з Митрополитом Василем (Липківським) як природній процес Україського державотворення, реакцію внутрішніх устремлінь народу на Суспільно-історичні обставини першої половини ХХст. Свій Хрест героїчно понесла і УГКЦ, спочатку на чолі з Митрополитом Андреєм Шептицьким потім його наступником, 18- ти літнім вязнем радянських концтаборів – Патріархом Йосипом Сліпим. Після цікавої і змістовної доповіді п Мирослав любязно відповідав на різноманітні запитання присутніх у залі. Вдячні глядачі і учасники цього вечора ще довго не розходились, спілкуючись за горнятком кави між собою і по можливості з п. Мирославом. Від себе особисто і від імені Ради УГО «Помаранчева хвиля» хочу ще раз від щирого серця подякувати пану Мирославу за цей чудовий вечір, за те що зумів знайти можливість відвідати знову Чікаго. Особливу подяку хочу висловити нашим гостям, Архиєпископові Олександрові та Єпископові Паісію – Владикам Української Автокефальної Православної Церкви Київського Патріархату в США, які спеціально приїхали з далекого Детройту, щоб вшанувати наших Героїв, дякуємо нашим священникам о. Івану, з Церкви Св. Ольги і Володимира, отцям Богдану, Володимиру, і Михайлу із Катедри Св. О. Миколая, о. Миколі з Церкви Св. Йосипа Обручника. Дякуємо також співорганізатору свята Українській Католицькій Освітній Фундації, зокрема п . Марті Коломієць і Олександру Кузьмі, за допомогу в організації і оформленні залі, головному спонсору – кредитівці «Самопоміч» за фінансову і технічну підтримку, школі св. о. Миколая за надане приміщення, Андрієві Чуйко за звукове забезпечення. Всім засобам масової інформації за рекламу цього свята: газетам «Час і Події», «Українське слово», «Незалежному Радіо» і особисто п. Оксані Чуйко за цікаві інтервю з п. Мирославом у прямому ефірі. В особливий спосіб хочу подякувати п. Тарасові Кохно за надану інформацію і літературу для виготовлення плакатів УАПЦ. Дякуємо квартетові «Жавір», зокрема керівникові Володимирові Дуді, Оксані Петрів та піаністці Галині Витрикуш за мистецьке виконання музичних творів Баха, Бортнянського, Архангельського, дружині Людмилі та Миколі Гаєвому за чудово прочитану поезію З. Маринця і Т. Шевченка, ведучій Лідії Кизимі за проведення мистецької частини. Дякую всім товаришам з «Помаранчевої Хвилі», які доклали зусиль, щоб організувати це Свято, зокрема нашому голові п.Олегу Музиці, п.Галині Бориславській, Юрію Сороці, Олегу Петрущаку, Миколі гаєвому, Юрію і Наталі Фігель, Ярославу Купчаку, Тетяні Чернишовій, Луці Костелині, Роману Яцковському, та багатьом іншим, які спричинилися до проведення цього свята. Звичайно висловлюємо велике спасибі всім, хто був присутнім на цьому вечорі, і нехай наша, БРАТИ І СЕСТРИ ВО ХРИСТІ, символічна вкладка в розбудову УКУ, буде ще одним символічним кроком нашого єднання, бо: «Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі» – Як. 2.17. До того ж УКУ не є суто Католицьким закладом, тут навчаються студенти різних конфесій, зокрема і православні. Дякуючи Богу, цей заклад має вже державне акредитування. І накінець, не можу не згадати ще одні напутні слова Мирослава Мариновича про те, що ми не маємо права на розчарування, особливо зараз і це стосується життя як суспільно-політичного так і церковного. Життя – це боротьба. Покладаючись на Господа, своєю щоденною працею, своїм життям, ми повинні віддано й жертовно робити все можливе і не можливе в справі єднання нашого народу. І що нас більше так думатиме і робитиме, тим реальнішою ставатиме заповітна мрія Липківського і Сліпого – наша спільна мрія про єдину Помісну Українську Церкву, яка в свою чергу є запорукою міцної і процвітаючої держави. Господь завжди вислуховує наполегливих і терпеливих. І можливо, зараз приходить час, коли свій голос повинні сказати ми з вами – миряни, як невідємна складова наших Церков. В одному інтервю Блаженніший Любомир сказав, що всі розколи церковні – є наші гріхи. А й справді, чи тішиться Господь з того, що Його діти, діти одної родини- країни, одної мови, так часто не мають розуміння між собою, а головне – одною мовою не можуть разом принести Подяку Йому?..

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.