nav-left cat-right
cat-right

„Патріарх Кирил відчув в Україні, що Україна його не хоче” – сказав Глава УПЦ КП

„Патріарх Кирил відчув в Україні, що Україна його не хоче” - сказав Глава УПЦ КП

 
З 23 по 26 жовтня 2009 року Його Святість Патріарх Київський і всієї Руси-України відвідав з візитом парафію св. Андрія в Блумінґдеєл на передмісті Чикаґа. Провід парафії св. Андрія зустрінув Главу Української Православної Церкви КП  з хлібом і сіллю на летовищі, а на другий день вітав  біля свого храму. Під час відвідин Його Святість Патріарх молився з вірними парафії та гостями за померлих від голодової смерті біля пам’ятника жартвам Голодомору, біля нагробників воїнів за Незалежність України, служив Божественну Святу Літургію і посвятив мозаїку Святих Української Православної Церкви, яка прикрашуватиме  храм св. Андрія. На честь Патріярха був проведений святковий бенкет за участи парафіян, численних гостей та представників  громадських організацій. У всіх цих заходах брало участь численне духовенство Української Православної Церкви КП. В моліннях за померлих від голодової смерті та біля нагробників воїнів за Незалежність України від Української Греко-Католицької парафії свв. Волдимира й Ольги брав участь о. Олег Кривокульський, а на бенкеті – о. Микола Бурядник та о. Володимир Кушнір з парафії св. Йосифа. Після офіційних врочистостей я мав велику честь зустрітися з Його Святістю Патріїрхом і провести з ним розмову-інтерв’ю.
 
-  Вітаю Вас, Ваша Святосте, з вашим візитом до нас тут за океаном. Ваша присутність  викликала піднесення духу у всіх нас. Ми переживали радісні хвилини, коли молилися з Вами до Всевишнього  і слухати ваші духовні науки. А тепер дозвольте  на кілька запитань….
- Цього року Україну відвідав новоінтронізований Патріарх Кирил – Глава Російської Православної Церкви, який до свого титулу ще додає „і всієї Руси”. За офіційною заявою – це, ніби, мав  бути душпастирський візит. Однак багато його таким не вважають, помічаючи в ньому політичні підтексти. Ваш коментар.
-  Дійсно, ми вітали приїзд Патріарха Кирила до України, тому що в Україні знаходиться частина його пастви. І він заявляв, що його візит має чисто пастирський характер. Але, як ми переонались, він був не настільки пастирським, скільки візитом політичним. І політичність його візиту ми побачили в його заявах. Кирил казав, що відчуває себе в Україні як вдома, що  він не іноземець для України. Він, російський громадянин, заявляв, що Україна, і його держава, що „це – мій народ”. Він говорив про святу Русь –  Росію, Білорусію й Україну – як єдине ціле. Тобто в цих його висловлюваннях Україна зрозуміла, що він хоче об’єднання Росії, України і Білорусії в єдину державу.
Тому ми і народ український побачив в ньому якраз політичного діяча, який приїхав під виглядом пастирського візиту для  виконання чисто політичні наміри. І його, як церковного діяча, російська преса охарактеризувавла так: „Він насамперед дипломат, бізнесмен, політик і Патріарх”. Тобто, як Патріарх, він на останьому місці. Але я повиннен сказати, що він активно буде діяти в напрямку єдності всього московського Патріархату, включаючи і Україну. А оскільки зараз в Україні відбувається розшарування в Московському Патрархаті, і є багато духовенства і єпископів, що хочуть відійти від Москви і об’єднатись в єдину  помісну православну церкву, то цього не хоче Патріарх Кирил. Тому його завдання –  єдність церкви, але під цією єдністю церкви він має наввазі не ту єдність, що її проповідує православна церква – єдність у православній вірі та у християнській любові, Він має на увазі єдність адміністративну. А нам ця єдність не подобається тому, що ми такої не хочемо. Коли  Кприл повернувся до Мосуви, то зробив ще одну помилку: він поїхав одразу з аеропорту в Кремль до президента Медведєва. А це значить, що він поїхав звітувати. Саме так  у нас в Україні охарактеризували цей вчинок. Бо коли б  він приїздив в Україну не з політичним візитом, а церковним, то він повинен був звітувати перед Синодом, а не перед президентом. Якщо він звітує перед президентом, то він звітує про політичний візит, а не церковний. Проте  патріарх Кирил відчув в Україні, що Україна його не хоче.
 
- Патріарх Кирило міг здійснити сівй перший „духовний” візит до іншої країни, наприклад, до Білорусії. Чому, на ваш погляд, він вибрав Україну?
- А тому, що Україна для Російської церкви має набагато більше значення ніж Білорусія. В Україні пастви набагато більше, духовенства й єпископату теж. На сьогодні Українська Православна Церква МП має 54 чи 58 архиєреїв, 44 єпархії і більше десяти тисяч парафій. Це означає, що вона набагато перевищує Білоруську Церкву, і якраз від Українськкої Церкви залежить – буде Російська церква великою в порівняно з іншими  православними церквами, чи не буде. Це залежить від України. Якщо Українська буде з Московським патріархатом, то це буде найбільша церква. А тенденція в Україні є на вихід із московського патріархату. Тому він приїхав укріпляти єдність Українського Православ’я з Російською церквою.
 
- Від якогось часу була заініціована зустріч для розмов представників трьох православних юрисдикцій в Україні. Хто їх ініціював, на якому рівні і чи можна говорити про буль-який прогрес в цьому напрямку?
 - Ініціатива була від нашої Церкви. Але не цього року. Вже декілька років ми звертались до керівництва Української Православної Церкви МП про початок діялогу на предмет утворення єдиної Помісної Православної Церкви. Але цьому нашому (новому) початку підготовки до діялога сприяв приїзда Патріарха Кирила. Яким чином?  А тим, що Українська Церква відчула, що Патріарх Кирил хоче поступово позбавити Українську Православну Церкву самостійності і незалежності. Позбавлення цієї самостійності полягає в тому, що тепер українські архиєреї мають можлтвість через голову свого предстоятеля звертатися із скаргами до Московського Патріарха, з одного боку. Це сталося ще при покійному Патріархові Олексієві. З другого боку, вже патріарх Кирил ввів у Московський Свщенний Синод тимчасовими членами українських єпископів. А це вже порушення статуту Ураїнської Церкви і теж є відхід від самостійності і незалежності. І тепер останній крок, якщо він зробить, а це вже позбавлення  всієї самостійності,  якщо  поставлення нових епископів буде узгоджуваться з Москвою, і відкриття нових єпархій теж буде узгоджуватись з Москвою, то Українська церква остаточно втратила свою самостійність і незалежність. Так от ця боязнь втратити свою самостійність і незалежність підштовхнула їх іти на контакти  з Київським Патріархатом. І тому відбулася перша зустріч. До неї  ввесь український народ віднісся  схвально, бо нарешті церкви можуть об’єднаться в єдину Помісну Українську Церкву. Ось що  спонукало до початку підготовки до діялогу.
 
- Дехто вважає, що Українська Православна Церква МП в Україні - це аномалія. Називають її і її  провід  пятою колоною, а тому, дехто вважає, що  вона повинна перейменувати себе на Російську православну церкву.
- Такий настрій і підстави для цього є. Але керівництво Української Православної Церкви   не хоче бути ні п’ятою колоною, і не хоче бути залежною від Москви. І тому, коли вони побачили, що в Україні є потужна Церква – Київський Патріярхат, і що він не зникне, то це  їх спонукує іти на контакт з нами, і на майбутнє об’єднання в єдину Православну церкву.
 
-  За законами України, церква в Україні – аполітична. Але ж ті самі люди водночас є громадянами держави і вірними духовного обєднання, яким є Церква. Будучи духовним обєднаним,  що таку духрвне  обєднаним, як Церква, може  внести позитивного у виборчий процес, який щойно розпочався?
- Всі церки в Україні відокремлені від держави. Вони за законом України, не мають права втручаться в політичне життя, тобто ми не можемо  втручаться в цю передвиборчу політичну кампанію. Але церква не може стояти осторонь, коли йде мова бути чи не бути українській державі, і хто буде очолювати її, який президент, чи проросійського напряму, чи буде президент, який буде відстоювати незалежність Уукраїни і її державність. Виходячи із цих постулятів, наша церква буде підтримувать ті політичеі партії, які відстоять українську державність. Не маї значення, що тих партій багато. Але якщо вона (партія) відстоює українську державність, то наші віруючі, як громадяни, будуть підтримувати саме таку. Це будуть різні партії, але одного спрямування – на незалежеість. І тому ми впевекеі, що  переможе на цих виборах кандидат, який буде відстоювати українську державність, аі не кандидат проросійського напряму. Чому не переможе? Бо в Україні сьогодні уже більше п’ятдесяти відсотків населення свідомо підтримують українську демократію, українську державність. І  оці 52 проценти, серед яких є переважна більшість віруючих Київського Патріархату не дозволять бути в Україні президентові інших політичних поглядів.
 
-  Сьогодні політична атмосфера між різними гілками влади в Україні не є найкращою. Як духовний провідник нації і народу, в чому Ви, Ваша Святосте, вбачаєте причини такого стану?
- Причин декілька. Одна із причин те, що Росія має інформаційний вплив на Україну. Це перше. Друге – в Україні існують політичні партії проросійського напряму, які теж діють . Існує Українська Православна Церква МП, яка теж має вплив. Так щось оці  різні політичні і  духовні сили сприяють тому, що в Україні таке протистояння. Я би ще додав що це  протистояння не стільки реальне, наскільки все це показове. Російським засобам масової інформації вигідно показать Україну такою державою, яка не може сама себе впорялкувати, організувати і захистити. Але це – неправла. Ось, коли Патріарх Кирил приїхав, він побачив,  що українське суспільство може себе організувати і захистити. І не треба забувати, що після Другої Світової війни, після перемоги над фашизмом, 10 років УПА боролось з радянськими спецслужбами, правоохоронними органами за самостійність України. 10 років її не могла подолати  держава, яка вийшла переможницею в ІІ Світовій війні. Оі політичні сили і сьогодні існують, і  є гарантією, що ніякі ворожі сили не зможуть знищити українську державність. А головне, наша надія – Бог. Бог дав нам незалежну державу, тому  наша надія на Бога. Бог все може зробити.
 
- Ваша Святостк, тому два роки я мав щастя зустрічатися з Вами в Києві й провести з вами розмову. Ви тоді займалися великим проектом – виданням святого письма й релігійної літератури на українській мові. Що досі було зроблено, і які плоди приносить ця ваша праця?
- Справа в тому, що українська церква, як українська, не може існувати, якщо не буде Біблії на українській мові, не буде книг богослужінь на українській мові, не буде творінь святих отців українською мовою. Тому на сьогодні ми зробили новий переклад Української Біблії, яка прийнята всіма церквами – і православною, і грекокатолицькою, і римо-католицькою, і протестантською. Це Біблія, яку видали вже майже 10 років тому. Ми переклли майже всі Богослужбові книги, переклали 8 томів життя святих, 5 томів добротолюбія. Зараз займаємось перекладом творінь святих Отців. Уже видали 2 томи Івана Золотоустого. Я думаю, що й надалі ми будемо йти цим шляхом. Тобто це є та духовна основа для Української Православної Церкви. Богослужіння на українській мові, яке звершується в храмах Київського Патріярхату вже ніколи не буде змінено на російську чи на церковно-словянську мови. І тому я вважаю, що це є той шлях, яким повинна іти наша церква для того, щоб бути українською церквою. Бо якщо ми не будемо мати святео письмо, богослужбову літературу українською мовою, то ми будемо залежні від російської церкви.  А ми вже і в цьому відношенні незалежні.
 
- Ваша відповідь, Ваша святосте, веде мене до наступного і останнього питання, а саме: прийнято говорити, що молодь – це наше майбутнє, майбутнє народу й нації.  Як можете охарактеризувати сучасне молоде покоління в Україні.
- Звичайно, що молоде покоління в Україні різне. Але характерним є, що великий процент молоді повернувся до церкви. І ви можете зараз бачити її  в православних храмах, в основному КП, тому що до МП переважно більше ходить старого покоління, а до КП навпаки – молоде покоління. Це молоде покоління приходить в храм, приходить цілою сім’єю – чоловік,  дружина і діти. В нас існують недільні школи для релігійного просвітництва,  викладається в школах християнська етика, правда не в  усіх школах, але якщр взяти Західну Україну – то там майже у всіх школах християнська етика викладається. А це є свідчення того, що релігійне життя  в Україн, в порівнанні з іншими европейськими державами, стоїгь на  багато вище. Ми можемо тільки сперечатся з Польщею, з католицькою церкою, бо там теж релігійна активність висока. У нас за роки незплежності побудовано більше трьох тисяч тільки православних храмів. А це свідчить про те, що народ і мололе покоління хоче мати в своєму місті, в своєму селіі храм Божий. Бо якщо в скрутних еконрмічних умовах будуються  храми – це значить що народ на перше місце ставить духовні цінності  а не матеріяльні.
- Ваша Святосте, щиро дякую за розмову. Бажаю щасливого поввернення в Україну. І хочу додати, що ваш приїзд  до нас вселив нам віру в краще майбутнє нашого народу, і вірю, що Господь Бог, до якого ми молилися разом з Вами за жертви голодомору, за українських воїнів, і наш український народ, що Він нам допоможе.

                                                                                                 Розмову вів Лука Костелина

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.