nav-left cat-right
cat-right

Мусимо пам’ятати, що щоденно повинні підтримувати нашу незалежність

Святослав Липовецький: «Mусимо памятати, що щоденно повинні підтримувати нашу незалежність!»

Дивитись фото

Напередодні ХVІІІ Світового Конгресу СУМ Чикаго відвідав колишній голова СУМ в Україні, історик та журналіст Святослав Липовецький.

В неділю, 8 травня в Українському культурному осередку УГО Помаранчева Хвиля організувала зустріч української громади з цією молодою і талановитою людиною, яка на сьогодні вже написала кілька прекрасних книг, зокрема: «ЧЕРВОНО-ЧОРНЕ. 100 бандерівських оповідок»,   «ОУН (бандерівці): фрагменти діяльності та боротьби»,  «УСС: галицькі воїни Архистратига Михаїла»,  «СУМ: на службі Богові та Україні», презентація останньої відбудеться на цьогорічному Конгресі. Він також є автором більше 70-ти статей на національно-патріотичну тематику, які друкувались в багатьох виданнях України.

Незважаючи на насиченість заходів в українській громаді і святковий День Матері, попри відносно нечисельну аудиторію у виставковому залі панувала зворушлива і щира атмосфера, викликана неймовірно цікавим і обширним історичним екскурсом національно-визвольних змагань нашого народу, який з великим інтересом слухали присутні. Це була зустріч різних поколінь, які обєднує любов до рідної України.

Після доповіді присутні, спілкуючись за кавою і солодким, мали можливість ближче познайомитись з гостем і отримати цікаві та змістовні відповіді на свої питання. На завершення пролунали подяки і побажання плідної праці в ім’я України від представників УККА (Іллінойс) – голови др. Олеся Стрільчука та п. Павла Бандрівського,  а також бадьора пісня у виконанні п. Марії Васько - представника ОЖОЧСУ ім. Оксани Мешко.

Окрім цього заходу пан Святослав мав кілька зустрічей у радіоефірі Чикаго. Напевно, багато з читачів мали нагоду почути інтерв’ю на хвилях «Вечірньої трибуни», «Української Хвилі» та «Незалежного радіо».  Але на ряд питань, які ще не були заторкнуті, ми мали змогу отримати відповідь в короткому інтерв’ю, яке в основному стосувалося бачення автором діаспори та України, історії та духовності.

Інтерв’ю

Пане Святославе, які на Вашу думку перспективи та яка роль української діаспори в світі?

Мусимо розуміти, що для будь-якої спільноти, а особливо нації, є важливе представлення у чужому світі. Ще з часів Київської Русі різні князівства мали своєрідні «дипломатичні представництва», роль яких виконували монастирі. Для українців, які довший час не мали державності, цю функцію дуже ефективно виконувала діаспора. По сьогодні ми можемо константувати, що в багатьох випадках діаспора значно ефективніше презентує Україну, ніж офіційні диппредставництва.

Щодо перспектив, то сьогодні опитування показують, що 49% молодих українців хочуть покинути Україну, а у 2010 році 15 млн. українців подали заявки на «зелену карту». В масштабах держави – це є насправді гуманітарна катастрофа. Водночас, слід розуміти, що кожна діаспора приречена на асиміляцію. Особливо швидко асимілюється економічна діаспора, повільніше політична, ще повільніше – релігійна. Тому, якщо мова йде про збереження українства у діаспорі, політичний та релігійний складник повинен відігравати більшу роль.

Під час Вашої зустрічі з громадою Чикаго Ви багато зупинялися на історичних подіях. Як можна співставити патріотизм чи націоналізм і духовність в контексті визвольних змагань?

Скажу лише такий приклад: Дмитро Донцов, який багато вклав у розвиток ідеології націоналізму до головних прикмет націоналізму зарахував й також «інтернаціоналізм». В його уяві це означало, що національна ідея мусить бути настільки великою, щоб вона могла принести щось нове не лише конкретиній нації, а й світу. Тому, в пошуках універсальної місії для нашої нації ми повинні розуміти, що поза релігійним чинником цього осягнути є неможливо.

З іншого боку, боротьба у ХХ столітті, а особливо ОУН та УПА, засвідчила надзвичайну релігійну свідомість її представників. Керівники ОУН – Бандера, Ленкавський, Стецько – були дітьми священиків; Роман Шухевич ввів щоденну практику спільної в’язничної молитви, Крайовий Провідник ОУН Іван Климів, за спогадами очевидців, лише щоранку проводив близько години у молитві. Цікаво, що провідну роль у підпільній ОУН в 1930-х роках займали блаженний о.Омелян Ковч і ще не проголошений блаженним отець Ярослав Чемеринський. А разом з тим, у повоєнних роках цілий ряд націоналістів, які були засуджені за підпільну діяльність прийняли священство, а окремі з них дослужилися й до єпископського стану: майбутній Патріарх УПЦ КП Василь Романюк, єпископи УГКЦ Павло Василик та Іван Маргітич.

Чи сьогодні готове молоде покоління взяти відповідальність за майбутнє України?

Думаю, що в багатьох сферах дуже чітко можна простежити працю власне молодшого покоління українців. Найгірша ситуація є в політиці – тут важче, ніж у будь-якій іншій галузі індивідуально проявити себе. Особистість самостійно може реалізуватись як митець, спортсмен, науковець, але як політик він повинен проявити себе через політичну партію. Сьогодні їх в Україні є понад 180, а ефект від діяльності майже відсутній. В очах молодих українців президент не є жодним авторитетом, а депутати є просто «високооплачувані кнопкодави», праця яких полягає лише в тому, щоб натискати на кнопки при голосуванні. Тому політика, на мій погляд, є сферою, де найменше мають бажання працювати молоді українці і на сьогодні це є проблема.

Як виглядає співпраця молодіжних національно-патріотичних організацій в Україні і в поселеннях?

Співпраця в Україні уже роками існує, можливо бракує чіткішої координації або спільного інформаційного ресурсу. Раніше було започатковано кампанію «Героям Слава!», детальніше про яку й окремі заходи чи інформацію про героїв можна отримати на сайті: gerojam.org.ua

Напевно, гіршим є зв’язок між Україною та діаспорою, але на прикладі СУМу можу сказати, що є живий обмін між виховниками України та США, а також цілий ряд інших спільних проектів, які реалізовуються на світовому рівні: журнал для дітей «Крилаті», сайт www.cym.org та інші цікаві проекти.

Не можу оминути найболючішого на сьогодні. 9 травня в Україні на 20 році Незалежності антиукраїнська влада в Україні вивісила прапори неіснуючої імперської держави, яка за часи свого панування забрала мільйони українських життів. Здається «режисери» цього заходу намітили «не одного зайця». Що думаєте з цього приводу?

Думаю, що тут перетнулися дві тенденції: перше – це намагання влади відволікти увагу від реальної соціально-політичної ситуації в Україні; друге – мавпування російської політики та її ініціатив. Те, як це все відбулося, засвідчило провокативні дії влади.

Хочеться вірити, що й серед владних кіл є люди, які після цих подій збагнуть, що такі ігри є надзвичайно небезпечними. Це стосується як внутрішнього життя України, так і зовнішнього – адже, за однією із версій, львівські події можуть серйозно попсувати реноме України напередодні Євро 2012.

Погляд на «Помаранчеву революцію» з перспективи сьогодення і побажання читачам

Подібні глобальні події є дуже необачно оцінювати за такий короткий час. Думаю, що історія дасть оцінку революції за кілька десятиліть, але безумново, це буде дуже висока оцінка й, можливо, її значущість буде більшою, ніж сам Акт незалежності. У 1991 році, хоча й на референдумі абсолютна більшість проголосувала за самостійність, але до кінця не вірили в неї й не завжди підтримували. Принаймні, до 2002 року більшість голосів на виборах отримували комуністи. Революція стала «референдумом дією», коли мільйони засвідчили, що вони особисто готові захищати національні інтереси.

Щодо побажань, то хочеться побажати лише одного – віри. Щоб не лише під час великих героїчних подій, але й щоденною працею доводити наше право на свободу та велич нації. Колись Ернест Ренан говорив, що «нація – це щоденний плебісцит». Тому мусимо пам’ятати, що щоденно повинні підтримувати нашу незалежність.

Від імені Ради УГО Пормаранчева Хвиля хочу подякувати Вам за ту велику роботу яку Ви вже зробили і продовжуєте робити на науково–просвітницькій ниві нашої Батьківщини. Приємно також відчути тут на чужині гордість за наше молоде, патріотичне, талановите і перспективне покоління – покоління, яке достойно зможе перейняти естафету наших славних і звитяжних попередників. Власне на це покоління, яке вже не обтяжене рабською спадкоємністю постколоніального суспільства, і покладається вся надія і віра в майбутнє нашої України.

Висловлюємо подяку редакції тижневика “Українське Слово” та Незалежному радіо за інформаційну підтримку заходу, а також ще раз дякуємо усім, хто прийшли на зустріч!

Користуючись нагодою, хочу повідомити читачів, що на вебсторінці нашої організації ми відкриваємо чергову «Історичну» сторінку, де ви матимете змогу скористати із напрацювань наших істориків, зокрема п. Святослава Липовецького.

Ігор Худик

Голова УГО Помаранчева Хвиля

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.