nav-left cat-right
cat-right

Пам’ятник Йосифу Сліпому

Лука Костелина
 
У Чикаґо  здвигнено Пам’ятник Першому Патріярхові УГКЦ
 
22 листопада 2009 року, на церковному майданчику перед собором свв. Володимира й  Ольги в Чикаґо, штат Ілліной, відбулося відкриття й посвячення пам’ятника Першому Патріярхові Української Греко-Католицької Церкви Йосифові Кардиналові Сліпому. Була це більше ніж унікальна  подія. Можна сказати – подія історичного значення, бо це вперше на американській землі був воздвигнений пам’ятник на честь великого релігійного достойника  Української Греко-Католицької Церкви 20-го століття. Роботи митця-скульптора Євгена Прокопова з Києва, пам’ятник – ґрандіозний, заввишки більше трьох метрів, стоїть на ґранітній підставі. В одній руці Патріярх Йосиф тримає Хрест – символ вірности Христовій церкві, а в другій – жезл, символ патріяршої влади. У ґранітній постаті, Патріярх  звертає на себе увагу  духовного провідника, пастира, проповідника-учителя, який проповідує і доносить нам  Господню істинну, що міститься у Святому Євангелії, представленому у відкритій книзі, що є частиною скульптурної композиції.
Цей пам’ятник міг бути всианрвлений у будь-якому місті нашого діяспорного поселення, у любій країні. Адже вийшовши на волю, Патріярх Йосиф не відпочивав серед собі рівних у Римі – він відбув подорожі до всіх континентів, відвідуючи в них  більші й менші українські громади. Він відвідав вітряне місто Чикаґо три рази, і в цьому місті, 28 липня 1968 року,  оснував парафію свв. Володимира й Ольги, яку посвятив п’ять років пізніше, під час своїх других відвідин, а три роки пізніше – служив в ній Святу Літургію на празник Покрови. Тож може  личить, щоб пам’ятник Патріярхові Йосифові Сліпому на американській землі стояв саме в Чикаґо напроти собору, якого він був основником і хресним батьком. Може і парафія свв. Володимира і Ольги повинна була бути тією релігійною спільнотою, яка мала  подбати про те, щоб належно вшанувати Першого Патріярха Української Греко-Католицької Церкви. Виходячи з цих міркувань, треба підкреслити, що парафія свій обов’язок виконала. Їй за це честь і слава!
Минає 25 років з того часу, як  Патріярх Йосиф покинув цей світ і переставився у вічність до Всевишнього. Роки, які він провів на цій землі з нами, це були роки 20-го століття, одні з найважчих для нашого народу і нашої Української Греко-Католицької Церкви. І в ці найважчі роки Патріярх Йосиф був для нас світочем, надією, духовним Батьком, який наповняв нас вірою у перемогу добра над злом. Він неначе був післанцем Божого провидіння для нас, і пройшов тернистий шлях, готуючись сповнити призначену для нього місію.  
Згадаймо коротко його тернистий шлях, який, можливо, направив його на дорогу змагань за помісність нашої Церкви. Своюпочаткову освіту молодий Йосиф здобував тоді, коли  Галичина була безправною частиною Австро-Угорської імперії. Тайну Священства прийняв 30.9.1917 року з рук Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького в час воєнних подій Першої Світової війни. І не за найкращих обставин в часи першої большевицької окупації Галичини був рукоположений 22.12.1939 в єпископський сан з правом митрополичого наслідства. 1.1.1944, після смерти Митрополита Андрея, стає Главою Церкви-Мучениці і духовним Батьком українського народу на рідних землях і для нас в розсіянн на еміграції. 11.4.1945  був арештований комуністичним режимом Російської імперії, був чотири рази суджений, відбуває 18 років каторги на засланні в сибірських лагерах. Фізично зморений, з відмороженими ногами, на 71-му році життя, завдяки старанням Папи Івана ХХІІІ, Президента США Кенеді  та інших, виходить на волю. Опинившись у вільному світі, об’єднує український єпископат в Синод Української Церкви, а в 1975 році приймає титул Києво-Галицького Патріярха. І хоч з політичних причин Українська Греко-Католицька Церква до сьогодні ще не удостоїлася офіційного визнання за нею патріярхального устрою, ми, однак,  Патріякхат маємо, бо він визнаний українським Божим людом, а офіційне визнання – це вже тільки формальність і питання часу.
Починаючи з 1975 року, з кожним роком зростало число парафій, котрі під час Святих Літургій споминли Главу нашої Церкви Йосифа як Патріярха, а відтак його наслідника Мирослава-Іванаю Тепер, разом з Україною, споминають як Патріярха теперішнього Главу нашої Церкви Любомира Гузаря. Ми сьогодні вдячні Блаженнішому Йосифові Сліпому, що мав відвагу і мужність домагатися належних прав для нашої Української Греко-Католицької Церкви, ставлячи вимогу надання  їй патріярхального устрою – статусу, яким користуються інші східні церкви візантійського обряду. Як колись у цього релігійного достойника нашої УГКЦ, Ісповідника віри Христової, була відвага прийняти титул Патріярха, так  одного дня знайдеться відвага в Україні на Акт, який матиме всі ознаки  самоврядування, і тоді наша Українська Греко-Католицька Церква стане Помісною,  рівною між рівними, завершеною Патріярхальним устроєм, визнана всіма.
Пам’ятний день відслонення та посвячення пам’ятника Першому Патріярхові Української Греко-Католицької Церкви Йосифові Сліпому почався Божественною Святою Літургією, яку служили о. архимандрит Іван Кротець, парафіяльні отці – о. Олег Кривокульський, о. Ігор Кошик, о. Іван Костюк та гість з Едмонтону, Канада, о. митрат Михайло Ковальчик,  який виголосив прововідь. Нав’язуючи до теми Святого письма, проповідник  говорив, що люди часом знаходяться в ситуаціях безнадійности. „Побожна людина у таких ситуаціях не сміє піддаватися – говорив проповідник – часи постійно міняються, і треба завжди триматися мети,  мати  свою позицію”. Як приклад, він назвав Ісповідника віри Патріярха Йосифа. Церква була виповнена по вінця, а чудовий спів злучених хорів „Прометей” та „Благовість” під дириґентурою Романа Андрушка підсилював святковий настрій богомольців.
Особливим моментом цього пам’ятного  дня було відслонення та посвячення пам’ятника Патріярхові Йосифові. Площадка перед собором свв. Володимира й Ольги була заповнена богомольцями, що вийшли з церкви та численними гістьми, що долучилися, щоб взяти участь в цій неповторній події. А подія була чудовою картиною – багато Божого люду, процесійний вхід  молоді на площадку в національних строях з релігійними символами та  церковними коругвами, яка створила піввінець навколо  пам’ятника. Півгодинне моління було „Молебнем за прославу Слуги Божого Патріярха Йосифа Сліпого”, під час якого глибин людських сердець торкалися слова 14-го Псальма. В них говорилося: „Господи, хто може жити в оселі Твоїй?  - Той, хто ходить непорочно і чинить правду… Той, хто не улещує язиком своїм… Не чинить ближньому своєму зла… Хто так чинить, той не захитається повіки.”   
Акт посвячення завершив Преосвященний Владика Іннокентій за участю численних отців всіх парафій УГКЦ та отців гостей з православних церков. З великою увагою присутні прислухалися до слів Преосвященного владики, який молився: „Пресвята Тройце, слава і хвала Тобі за ласки уділені Пастирю Української Греко-Католицької Церкви, Слузі Божому Йосифові Сліпому, і за те, що в ньому Ти дала нам світлий зразок непохитности у вірі і геройської  витривалости, оборонця твоєї переслідуваної Церкви, і правдивого свідка розп’ятого Христа продовж вісімнадцять довгих років сибірської каторги.”
Під час особливих подій буває, що  трапляються незрозумілиі явища, походження яких важко пояснити. У дві, чи три хвилини після того, як відслонено пам’ятник на честь Патріярха,  вгорі, на синьму небі, люди побачили три хрести на західно-південному небосклоні. На підтвердження цього явища дівіться світлину, яка поміщена поруч.
Святковий бенкет був останньою частиною дійства з наготи посвячення пам’ятника Патріярхові. Його відкрив перший радний Олег Караван, який коротко розказав про те , як здійснювався задум події, свідками якої ми були сьогодні . На ведення програми була покликана Атя Пілецька-Декайло.
За нашим християнським звичаєм святковий бенкет  почався молитвою „Отче Наш”, яку проспівав хор „Благовість” під дириґентурою Олени Новик-Балабан. Зворушливим номером святкової програми був показ прозірок та коротко-метражного фільму із життя татріярха Йрсифа і його відвідин нашого міста, режисером якого була Мотря Мельник, а розповідь виконала Марія Климчак. Емоційне вражіння справив голос Патріярха , виступи якого були використані у фільмі. Відтак Хор „Благовість” проспівав молитву „Хресту Твоєму” П. Гончарова та „Кантату в честь Патріярха Йосифа” А. Гнатишина.
З увагою присутні прослухали виступ Владики Інокентія, який не старіється, завжди ділиться із своїми слухачами думками глибокого релігійного змісту. До речі, Владика Іннокентій був рукоположений в єпископський сан Патріярхом Йосифом. Відтак слідували привіти: від Фундації Спілки „Самопоміч” вітав присутніх Олег Караван, складаючи пожертку на покриття коштів пам’ятника суму 7,500 дол., а від „Фундації Спадщина” - Юліян Куляс, передаючи пожертву в сумі 5,000 дол. Як пізніше було проголошено, прицерковне сестрицтво Покрова Пресвятої Богородиці також жертвувало 5,000 дол.
Привіт о. Віктора Полярного з православної церкви св. Андрія  КП  викликав у присутніх багаторазові теплі оплески. Отець Вікор говорив про важкий шлях Української Правлславної Церкви до осягнення помісности. І це перекликалося із шляхом Української Греко-Католицької Церкви. „У нас спільне коріння і спільний обряд” – говорив отець, а коли торкався певних проблем стосовно її автокефалії, то це нагадувало нам-католикам наші змагання за паріярхальний устрій. Було також багато теплих письмових привітів від різних осіб та організацій, які відчитала ведуча. Вона також зачитала заяву конґресмена Квіґлі, який вніс до Конґресового рекорду запис, в якому поданий докладний життєпис Патріярха Йосифа.
Спогад, яким поділився з присутніми  поет Володимир Ковалик – свівв’язень тоді Митрополита Йосифа у Мордовських лагерах заслання, був картиною гірких днів, які доводилося переносити Ісповідникові у важких умовах життя. І заразом згадка про те, що  Митрополит вів себе мужно, навіювала нас відчуттям величі цієї непересічної духовної людини. Не дивно, що цю духовну людину, з появою на волю, як дехто розповідає, зустрічали високопоставлені особи як святця, в якого просили Божого Благословення. Після виступу пана Ковалика Вокальний Ансамбль при парафії (художній керівник – Богдан Герявенко) виконав „Блажен муж, бойся Господа” – 28-ий концерт Д. Бортнянського.
Святкове слово виголосив о.митрат Михайло Ковальчик. Важко передати в скороченні ті думки, з якими ділився доповідач. Він говорив про Патріярка (він був висвячений на  священника Патріярхом), як про духовну особу, яка знала куди прямувати. І хоч дорога була терниста, важка, Патріярх не заломлювався, бо мав перед собою ясний приціл – працювати на добро рідної Української Греко-Католицької Церкви та рідного народу. Його гаслом було: „Єдність Церкви і народу”, а мету для Церкви і народу він виложив у своєму „Завіщанні”, яке залишив для нас.
Завершенням святкової гостини був виступ о. Архимандрита Івана Кротця. Будучи студентом у Римі, о. Кротець мав нагоду бачити Патріярха зблизька, в щоденному житті. Саме про те, яким був Патріярх в щоденному житті, розказував о. Кротець. Говорив о. Кротець про Патріярха, як про доброго батька., який піклувався студентами, турбувався про умови їхнього життя. Був добрим до студентів, був добрим господарем, любив дисципліну. На кінець о. Кротець подякував Комітетові посвячення пам’ятника під проводом Тараса Матвіїва за проведену працю, і багатьом іншим, що працювали до завершення шляхотного діла – встановлення пам’ятника Патріярхові Йосифові біля собору, якого Патріярх був Хресним батьком.
Молитвою за Патріярха завершено подію, яка матиме історичне значення. Одного дня наша Церква буде офіційно завершена патріяршим устроєм і кожний, що проходитиме здовж цього памятника скаже: „Це пам’ятник тому, котрий розпочав святе діло”.

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.