nav-left cat-right
cat-right

Вірші Насті Правди

Засторога
Шматують і рвуть Украіну,
І йдуть до своєі мети.
Знов хочуть зробити руіну,
Кайдани на нас натягти.
І мріють рабами зробити
Вкраїну та бідний народ.
Хто править тобою, вкраінцю?
Московський ненависний зброд.
Проснись хоч тепер, мій народе,
На захист свободі вставай,
Прийдімо, накінець, ми до згоди,
Рятуймо знедолений край.
Щоб внуки і діти маленькі
На волі жили – не в ярмі.
Твори свою долю народе,
Що сієм, то й жнемо самі.
Піднімайся, народе Украіни

Вставай, піднімайся, вкраїнський народ,
Бо суне московська орда.
Чим більше між нами є чвар і невзгод,
Тим швидше у неі хода.
Знов хочуть накинуть тяжкі ланцюги
І в рабстві тримати наш край.
Вставай, піднімайся, вкраінський народ
І землю свою захищай!
І мову, і віру твою відберуть.
Ще мить – і дійдуть до мети.
Вставай, піднімайся, вкраінський народ
І мову свою захисти!
Єднаймося разом – два боки Дніпра.
Щоб волю свою зберегти.
Вставай, піднімайся, вкраїнський народ
І волю свою захисти!
Бо в єдності – сила, не буде кайдан,
Єднайся, народе, виходь на Майдан!
Єднайся, народе, і часу не гай,
Не дай на поталу родину і край!
Послання українцям 

Браття мої, сестри мої, що коіться нині?
Нема згоди, нема щастя по всій Украіні.
Всі по наймах розійшлися і там батракують.
Украіну, свою неньку, так хлібом годують.
Плачуть діти-сирітоньки  й матусі старенькі,
Бо роками не бачили ні доньки, ні неньки.
Наймитують по Європі і по всьому світі
Цвіт і розум Украіни – мами, дочки, діти.
І зростають безбатечки без ласки і мами,
Перше місце у Європі – наші наркомани.
П”ють, і курять, і гуляють. Батьки заробляють.
За „зелені” наші діти освіту здобувають.
Вивчились – немає праці, знов наймитувати,
Чужих діток та сеньорів бавити, плекати.
Господи, ти бачиш з неба бідну Украіну.
Не дай нашу святу землю кинуть у руіну.
Поверни матусь з чужини.
Чуєш, плач дитини.
Бо нелегко в чужім краю
Жити без родини.
Плач Украіни

Плаче ненька-Украіна,  сльози проливає,
І за що така покута, Матуся не знає.
Розпинають і калічать іі душу й мову.
Заступити й захистити стражденну – нікому.
Діти мої, квіти мої, що сталося з вами?
Невже усі відреклися від рідноі мами?
Колисала і ростила, хлібом годувала.
Чому тепер не потрібна своїм дітям стала?
Просипайтесь, мої діти, з Заходу і Сходу,
Не цурайтесь, об”єднайтесь – ви ж одного роду.
Захистіть себе й родину, віру, пісню, мову.
Бога  разом ми благаймо, він дасть допомогу.
Чума в Украіні

Хто чув колись про цю хворобу,
Була вона серед народу
Тепер страшніше від чуми
В Украіні маєм ми.
Чума усе в краіні косить,
На газ, на хліб ціну підносить.
За ліки нічим же платити.
Чи можемо так далі жити?
Пустили банду ми до влади
Тепер спішім на барикади.
Спинити треба цю чуму
Поки живі і є кому.
Як кажуть „бал під час чуми”,
Це день при дні всі бачим ми.
За ніч п”ять мільйонів євро.
Такі в краіні є „шедеври”.
Скажіть, де взяли ті мільйони?
Шикують за народні „дони”.
Це сльози вдів, сиріт маленьких,
Це пенсіі бабусі й неньки.
А в перший бал сам президент
За нічку мільон прожер.
І Герман з ним теж танцювала,
За мільйон дарунок дала.
Він же „проффесор” на папері.
За сорок тисяч євро двері .
Земельки встиг вже прихопити.
Де будуть наші внуки жити?
Нові податки, нові збори,
Мільйони всі ідуть в „офшори”.
Що лишим діточкам маленьким?
Зґвалтовану Вкраїну-неньку.
Борги великі на іх плечі.
За що такий тягар малечі?
На віру нашу зазіхають,
Вже на Софію око мають.
І все Росіі на догоду.
Вже душі продають народу,
Арешти по цілій краіні.
Просніться врешті люди нині.
Бо завтра буде пізно, брате –
В Сибірі буде твоя хата.
Все зроблять з нами ціі „дони”.
Дзвоніть уже в церковні дзвони!
Спішім скоріш, часу не гамо,
І з Богом цю чуму спиняймо.

Встань, Тарасе, із могили
Встань , Тарасе, із могили, встань з могили, брате!
Поможи, Кобзарю милий, мову рятувати.
Розпинають і шматують, і топчуть ногами,
І в могилу заганяють, зліі бусурмани.
Хочуть мову відібрати, сягають на віру,
Ти ж писав про них, Тарасе, а чи хто в це вірив?
Вони тебе, мій Тарасе, загнали в могилу,
Відібрали у солдата здоров”я і силу.
Вже на святість посягнули, на душу народу.
Ти ж писав про них , Тарасе, як дивився в воду.
Бачиш з неба, наш Кобзаре, стогне Украіна,
Болить серденько, Тарасе, мова наша гине.
Всі, хто може, беруть в руки хто слово, хто силу,
Встань, Тарасе, наш Кобзаре, залиши могилу!
Хай пробудиться Вкраїна, береться за вила,
Бо вже вирита для мови глибока могила.
Встань, Тарасе, із могили і тупни ногою,
Легше буде, наш  Кобзаре, в народі з тобою!
Встань, Тарасе, із могили, хай земля здригнеться,
Аж тоді народ Вкраїни із сплячки проснеться.

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.