nav-left cat-right
cat-right

Інформуймо більше про церковні справи

Лука Костелина

Журнал “Патріярхат” за листопад-грудень 2010 року, на сторінці 32, під заголовком “Церква в світі” повідомляв про різні події і заходи, більшість з яких відбувалися в Римі (Італія) і стосуються Української Греко-Католицької Церкви. Звичайно, цікаво знати, що там відбувається, але хотілося б, щоб інформація була повнішою і не односторонньою.

У першому повідомленні звітується про те, що відбулися чергові збори душпастирів Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) в Українському Папському інституті св. Покрови під головуванням Преосвященного владики Діонісія (Ляховича), Апостольського візитатора та о. Олександра Сапунка. Знаємо, що сьогодні в Італії перебуває дуже багато українців, які виїхали до цієї країни на заробітки. За віровизнанням, більшість з них – українці греко-католики, які глибоко прив’язані до своєї рідної УГКЦ. Турбує те, що владика Діонісій тільки візитатор. А чому не екзарх? Він жеж обслуговує вірних своєї рідної церкви, яка не є римокатолицькою, а унікалькою Українською Греко-Католицькою Церквою, яку ми вважаємо помісною зі своїм окремим і відмінним обрядом, який виводиться із східньго Богочестя, спільного з нашими православними братами-українцями. Цікавить мене, чи провід нашої УГКЦ домагається від Риму виправити цю кривду, щоб наші владики не були тільки візитаторами, а екзархами, мали титул і владу, яка належиться владикам, що обслуговують своїх вірних поза межами своєї країни. Чи ставимо твердо свої вимоги з цього питання?
Відтак є повідомлення про два ювілеї української римської парафії святих мучеників Сергія і Вакха. Громада відсвяткувала 280-ліття коронування ікони Жировицької Богоматері (репліка ікони висить у царському вході собору св. Володимира і Ольги в Чикаґо) та 40-річчя заснування парафії. При згадці таких важних церковних дійств, в яких брали участь владика Діонісій та Преосвященний владика Василь (Семенюк), єпарх Тернопільський-Зборівський, треба було б хоч побіжно додати, що цю церкву придбав (відкупив) Блаженніший Патріярх Йосиф Сліпий і вона стала великою духовною цінністю УГКЦ, яку часто відвідують наші паломники, в якій і я мав щастя молитися. Неґативно вражає в дописі назва, виражена словосполученням “українська римська парафія”. Що це таке? Чи це українська парафія в Римі? Що пересічний читач подумає?
Відтак є повідомлення про те, що в соборі Святої Софії пом’янули слугу Божого Митрополити Андрея. Служилася Божественна Свята Літургія, яку очолив вже згадуваний Преосвященний владика Діонісій. Підкреслено, що у своїй проповіді владика Діонісій наголосив на важливому значенні Митрополита Андрея для історії УГКЦ та нашої держави. Є цитата з промови владики: “Митрополит Андрей був апостолом єдності, який не любив ні сварки, ні ненависті. Намагався усім своїм життям не бути нікому ворогом”. Так, Митрополит Андрей відзначався гарними рисами, але цитата не висвітлює того, ким Митрополит був для свого народу. А це для нас сьогодні дуже важне. Пригадаймо кілька його мужніх заходів. У 1929 році він закликав українську молодь прийти на Євхаристійний Конґрес в Познані в “мазепинках” на голові, організовував у 1933 році великий здвиг “Українська Молодь Христові”, апробував Акт відновлення Української державности в 1941 році. За ці його заходи окупанти на українських землях дивилися на нього не зовсім ласкавим оком, бо бачили в ньому українського державника. Ми гордимося, що в списку чудових рис цього великого нашого релігійного достойника блистіла ясною зорею риса українського патріота, який не звертав уваги на те, чи його акти комусь подобалися, чи ні. Можливо нам сьогодні треба більше, як коли-небудь підкреслювати саме ці його риси, маючи на увазі сьогоднішний політичний стан в Україні.
Є окрема згадка про те, що після Божественної Святої Літургії в Інституті св. Климента відбулася доповідь о. д-ра Івана Музички про Митрополита Андрея Шептицького. Дивує мене, чому журнал, називаючи собор Святої Софії, не згадав, хто був його засновником. А його засновником і будівничим був Патріярх Йосиф Сліпий. Чому мовчати про такий важливий подвиг Патріярха Йосифа хоч побіжно, коли говоримо про Митрополита Андрея?. Адже обидва Митрополити – це нащі релігійні постаті 20-го стодіття. Також, коли говоримо про заклики Митрополита Шептицького до єдності, то пригадаймо, що не в меншій мірі закликав до єдності також і Патріярх Йосиф Сліпий, який підніс цей заклик до особливого рівня, коли в своєму “Посланні” він писав про “Єдність Церкви і Народу”. Пригадаймо і те, що у важких умовах нікому іншому, а владиці Йосифові Сліпому, Митрополит Андрей доручив піклуватися долею УГКЦ, віддаючи під його опіку Митрополичий престол. Журнал “Патріярхат” виходить в Україні. Не думаю, що всім його читачам достатньо відомі ці речі так, як вони відомі для українців греко-католиків в діаспорі. То чому ж оминати постать Патріярха Йосифа, чому хоч одним словом не згадати про нього, тим більше, що журнал “Патріярхат” є дитиною Патріархального руху, котрий був виразником руху за патріархальний устрій для нашої УГКЦ, палким апологетом якого був саме Блаженний Патріарх Йосиф Сліпий. Я розумію, що тематично всі заходи були присвячені Митрополитові Шептицькому, завершені закликом до вірних молитися про чудо за посередництвом Слуги Божого Митрополита Андрея, щоб пришвидшити день його прослави, щоб ми побачити його в лоні святих. Але ми не можемо промовчувати того факту, що все відбувалося в довкіллі, в якому живе дух Патріарха Йосифа і який був продовженням діл Великого Митрополита Андрея.
В рамках інформації “Церква в світі” є ще вістка про те, що в Челябінську, Російська Федерація, пройшла чергова пастирська конференція греко-католицького духовенства. Підкреслено, що в заході, між іншими, взяв участь нунцій Апостольського Престолу в Росії Антоніно Менніні, ординарій для греко-католиків в Росії та інші. Як подає журнал “Патріярхат”, на конференції обговорювалися різні питання щодо служіння греко-католицьких священників на території колишнього СРСР. Спеціальним гостем конференції був о. д-р Юрій Аввакумов, професор богослов’я в Університеті Notre Dame (Індіяна, США). Він виголосив кілька доповідей, які стосувалися історії греко-католиків в Росії та постатей Митрополита Андрея Шептицького і екзарха російських греко-католиків, блаженномученика Леоніда Фьодорова. Читаючи цю інформацію, як вона подана, читач не довідується про те, що Митрополит Андрей Шептицький відіграв важну ролю в справі ширення греко-католицької церкви в Росії, і хто такі російські греко-католики за етнічним складом, тощо. Ці справи боляче торкаються українського народу. То чому ж не дати хоч коротке вияснення цієї справи?
Ми маємо серйозний недолік – наша світська преса рідко містить статті на релігійні теми. Дехто вважає, що це стало причиною того, що сьогодні серед мирян пригас дух змагань за патріархат УГКЦ; інші вважають, що нас збив з рейок універсалізм, який проповідує багато наших ультра-католиків серед мирян і священників. В нашій пресі відчувається брак дискусійних статей на тему пошуку шляхів до релігійного зближення в рамках національних інтереів, взаємовирозуміння, толерантности, зокрема статей як визбутися чужих впливів, які шкодять нашому державобудівництву. Статті, що появляються в журналі “Патріярхат” стосовно патріархату часто написані на “високому” рівні, теоретичні, наповнені філософічними роздумами, які залишають враження, мовляв, не вимагаймо забагато, бо немає підстав на здобуток чогось, інакше кажучи: примирімося з існуючим станом. Пересічний читач цього не розуміє, а як розуміє, то відчуває, що це не йде в парі ні з ідеями Патріарха Йосифа стосовно завершення нашої помісної УГКЦ патріярхальним устроєм, ні з тактикою змагань до осягнення мети.
Згадуючи про брак інформації про церковно-релігійні справи, хочу навести один вагомий приклад, який аж дуже напрошується, щоб про нього була ширша інформація, а її немає. Минулого року Польська римо-католицька церква запланувала відзначити в 2012 році 600-ліття перенесення римокатолицької Митрополії з Галича до Львова, і це має відбутися в Україні за участі Папи Бенедикта XVI. Ініціатива на відзначення події вийшла із польської сторони. Тут мова йде про польську католиццьку Митрополію, бо в 1412 році українські землі входили до складу польської держави і ще навіть не було Бепестейської юнії. Чи багато з нас знає про запланований захід? Я особисто довідався про це з короткої замітки о. Мірчука в “Свободі”. А це задум глибоких імплікацій. Як ставитися до нього, маючи на увазі, що на землях, котрі, з історичних причин, колись були зайняті Польщею, сьогодні існує суверенна Українська держава, в якій панівним віроісповіданням є Українське Православ’я. Існують релігійні газети “Сівач”, “Нова Зоря”, журнал “Патріярхат”, але чомусь на їх сторінках про цю справу ніхто нічого не пише, принаймі я не зустрічав.
В “Завіщанні” Патріарха Йосифа є гасло: “Будьмо собою”. Якщо не будемо розглядати, обговорювати і дискутувати різні події, заходи, плани, що торкаються нас, чи то в аспекті релігійному, політичному, чи культурному, з точки зору наших національних інтересів, то боюся за нашу майбутність. Найвищий час покласти кінець ходові подій: щось здобуваємо, а тоді втрачаємо. Треба діяти, щоб більше не втрачати здобутого!

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.