nav-left cat-right
cat-right

Ми йдемо тим шляхом, яким ішли всі інші Православні Церкви

Розмову з Патріархом Філаретом провів Лука Костелина

Ваше Святосте! Вітаю Вас в мегаполісі Чикаго, зокрема в соборі св. Андрія Первозванного в Блумінгдейл, куди Ви приїхали з духовним візитом, під час якого Ви піднесли собор св. Андрія Первозванного до гідності катедрального собору Київського Патріархату.

На початку дозвольте привітати Вас з Вашим ювілеєм – 15-ліття Вашої інтронізації на престолі Патріарха Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Дякую за згоду провести з Вами розмову, а розпочати її хочу з наступного питання.


Є багато ознак і свідчень того, що УПЦ КП росте, збільшується, міцніє, демонструє динамічність, доказом чого може служити хоча б видання багатої церковної літератури на українській мові. Для інформації читачів, розкажіть про її сьогоднішній стан щодо чисельності парафіян, парафій, підготовки священнослужителів і подальших її планів.
Ви вірно сказали, що Українська Православна Церква Київського Патріархату зростає, міцніє, і динамічно розвивається. Чому це відбувається? А тому, що український народ, насамперед православний, усвідомлює, що в незалежній державі повинна бути незалежна церква. Україна в цьому відношенні нічим не відрізняється від тієї ж Греції, яка теж була в складі Османської імперії, але коли стала незалежною державою, то відокремилася від Константинопольського Патріархату. Такий шлях пройшли і болгарська церква, і сербська, і румунська, і та сама російська церква. І тому не зрозуміло, чому закидають нам, ніби ми йдемо не тим шляхом. А ми їм кажемо: а ви хіба не тим шляхом ішли? Хіба ви самі не проголосили свою автокефалію? Ми йдемо вашим шляхом! І так оцю ідею, що в українській державі повинна бути автокефальна православна церква, все більше і більше усвідомлюють українці. Тому зростає Київський Патріархат (КП).
Сьогодні КП має 30 єпархій в Україні і 5 єпархій поза межами України. Має біля 5-ти тисяч парафій, 3 вищих учбових заклади-академії: в Києві, Львові й Богословський факультет при Чернівецькому університеті, дві духовних семінарії. Маємо біля 50 чоловічих і жіночих монастирів. Маємо більше 3-ох тисяч священиків, а що стосується віруючих, то їх у нас 14,5 мільйонів, в той час, коли Московський Патріархат (МП) має 9,5 мільйонів. Тобто, ми уже перевершили МП, і надалі зростаємо, хоч МП на сьогодні має парафій біля 11-ти тисяч. Але парафій може бути більше, а віруючих менше. І в майбутньому в нас перспектива, а в МП перспективи на майбутнє нема. Тому зараз в МП-і відбувається таке розділення в середині – одна частина виступає за автокефалію Української церкви, а друга – тримається ще більше Москви. КП всередині єдиний, а МП – розділений. І тому Московський Патріарх приїжджає в Україну насамперед для того, щоб об’єднати МП в Україні й міцніше прив’язати його до Москви. Але виявляється не те, що він хоче. Віруючі МП зараз кажуть: “Ми думали, що належали до української церкви, а виходить, що ми належимо до Російської православної церкви”. Вже в них існує усвідомленість, що вони належать не до тієї церкви, до якої вони хотіли. І саме Патріарх Кирил своїми виступами стверджує, що вони належать до Російської церкви. Коли ми їм говорили, що вони належать не до української церкви, а до російської, вони обурювалися. А приїзди Патріарха Кирила відкривають їм очі. Вони бачать дійсно, що належать не до української церкви, а російської. Тому КП буде і надалі зростати і міцніти. І наша мета полягає в тому, щоб зробити в Україні єдину Помісну Українську Православну Церкву.

 

Кілька років тому Ви започаткували діалог з іншими українськими православними юрисдикціями, зокрема, і з Митрополитом Володимиром, який підпорядковується МП. Який був прогрес по цьому питанню, і як ця справа стоїть на сьогодні?
Дійсно, в грудні 2008 року ми почали підготовку до діалогу створити комісію в КП та МП, і провели декілька зустрічей. Ці зустрічі були досить толерантні й задовільняли обидві сторони, а ще більше задовільняли український народ. Де я не бував в єпархіях, коли я говорив про діалог з МП, люди раділи й плескали, бо вони хочуть, щоб українська церква об’єдналася в одну. Але це тільки підготовка, діалогу як такого ще не почалося. Але ми відчуваємо, що Москва незадоволена початком цієї підготовки. З одного боку, вони не можуть відмовитися від діалогу, але хочуть цей діалог використати для своєї мети. Яка у них мета? У них мета об’єднати українську церкву в єдину українську церкву і цю єдину підпорядкувати МП, тобто, щоб КП припинив своє існування і влився в МП. А мета КП – об’єднати Українське Православ’я незалежно від МП. І в цьому у нас є розбіжності. Мета діалогу різна – вони хочуть нас повернути в Москву, а ми хочемо всю українську церкву відокремити від Москви і створити Українську Помісну Православну Церкву. У зв’язку з цим, я хочу сказати, що в МП прихильників Автокефальної Української Церкви більше, а прихильників бути в МП менше. І тому Москва виступає з гаслом “Подолання розколу”, а за цим гаслом має повернення православних українців КП до Москви. Цього не буде! Ми маємо незалежну державу, а незалежна держава потребує незалежної церкви. І ми, як я раніше сказав, ідемо тим шляхом, яким ішли всі інші автокефальні православні церкви, в тому числі й російська.
Прийшовши до влади, Президент Янукович повернувся обличчям на північ і взяв виразний проросійський курс не тільки в політиці, але також у релігійно-духовній царині, фаворитизуючи Патріарха Російської церкви, доказом чого може служити хоч би те, що приймаючи присягу бути главою Української держави, отримав благословення від Патріарха Кирила, за відсутності інших достойників українських церков. Які можуть бути негативні наслідки для України з приводу фаворитизації Московського патріарха українським Президентом?
Дійсно, Президент України Янукович отримав благословення на українське президентство від Московського патріарха Кирила. А коли він вже ввійшов у права президента і постало питання, як він ставиться до інших українських церков, то він офіційно заявив, що він буде ставитися одтнаково до всіх християнських церков, і до всіх релігій. (Чи назвав їх?) – Так, назвав всі, тобто: Українську церкву МП, КП, Греко-Католицьку, Римо-Католицьку, протестантські церкви, інші релігії – іудейську і мусульманську.
Декларуючи рівне ставлення, він ще сказав, що вони всі для нього рідні. Це нас дуже здивувало: називаючи всіх рідними, в житті віддає пріоритет МП і зустрічається з Митрополитом Володимиром та з Патріархом Кирилом. З главами інших церков поки що не зустрічався. Ми хочемо, щоби він з нами зустрівся. І ми вже писали йому і висловлювали своє бажання зустрітися з ним. Поки що ми не відчуваємо особливого тиску на КП. Я думаю, що й інші, але відчуваємо, що даються пріоритети МП. І ми не хотіли б, щоб він виділяв з усіх християнських церков тільки МП. Ми хочемо на зустрічі сказати про це. Коли ця зустріч буде, і чи буде, ми не знаємо, це від нього залежить. В той же час Президент відчуває, що КП – це велика церква.
Ось у цьому році, коли ми проводили хресний хід від Володимирського собору до пам’ятника князю Володимиру по Володимирській вулиці, брали участь приблизно 26 тисяч учасників, серед яких було біля двох тисяч представників духовенства. Була інтелігенція, громадські діячі, культурні, політичні. Хресний хід був мирним з хрестами, хоругвами, іконами, без якихось політичних гасел. Хід справив на всіх сильне враження, і не тільки на тих, що приймали участь у ньому, але й на саму владу. Вони не думали, що КП така сильна церква. І треба ще сказати, що міліція не дала можливості приїхати в Київ всім, хто хотів – зупиняли автобуси й не пускали. А якщо порівняти скільки людей прийшло на зустріч з Патріархом Кирилом, то він в Одесі, Дніпропетровську і Києві зібрав тільки біля 15-ти тисяч разом взятих. А ми в одному Києві зібрали 26 тисяч. І це побачила вся Україна і побачила влада. І тому, враховуючи що це були вірні КП, заразом громадяни України, які висловлюють свої політичні погляди, громадянські, церковні, влада зрозуміла, що не можна з ними не рахуватися. Тому я думаю, що Президент повинен на це звернути увагу.

В наступному році ми відзначатимемо 20-ту річницю державної незалежності України. Здавалося б, що був час всім українцям позбутися менталітету “радянщини”, а північному сусідові зрозуміти, що сьогодні Україна – незалежна держава, і настав час йому перестати втручатися в її життя, а тим більше дивитися на неї з апетитом. Ваші думки стосовно цього.
Радянський Союз розпався і розпався назавжди, тому що історичний процес людства вже позбавився імперій територіальних. Тепер існують інші імперії: фінансова, інформаційна, військова, різні економічні корпорації – всі вони імперії; територіальні імперії – це вже пройдений шлях. Тому створення нової Російської імперії – це було б повернення до минулого, а воно вже пройшло. Тому намагання Росії підпорядкувати Україну і створити нову імперію – це даремна праця. Вона не приведе до створення нової Російської імперії в будь-якому вигляді.
А раз вона не буде імперією, Україна буде святкувати не тільки 20-ту річницю, а буде святкувати 25-ліття, 50 і 100-ліття. Тому, що це є процес розвитку людства. І тому ми не повинні боятися, що Україна втратить свою державність. У Москві й Росії можуть бажати приєднати Україну до Росії. Вони там заявляють, і Горбачов заявляв, і Путін, і Медведєв, і ще раніше Денікін заявляв, що вони не мислять Росії без України. Але цього вже не буде, бо в самій Україні вже створилася сила більше 50 відсотків, яка твердо стоїть на державницьких позиціях. І це насамперед Церква, як духовна основа, до якої належить не тільки Православна церква, але й Українська Греко-Католицька й інші християнські церкви. Кримські татари – і ці за українську державність, тому що завдяки українській державі вони повернулись в Крим. Щодо 20-ліття, я думаю, воно буде відзначатися більш урочисто, і вже про це говорять і уряд, і президент. А раз вони говорять про це, то це буде утверджувати свідомість всіх українців, що ми живемо в своїй державі, і немає більше бажання жити в колонії російській.

Дехто вважає, що від часу проголошення своєї незалежності, українська влада не зуміла ввести в життя нею проголошених ідей: національну ідею, повну демократію, свободу слова, незалежне правосуддя, реформацію економіки на ринкову. Паралельно, народ не може вийти з своєрідної громадської інертності і взяти шлях на повне національне відродження, усвідомити вповні своє українське “Я”. Як духовна особа, як Ви бачите цю ситуацію?
Україна дійсно проходить складний процес і треба зрозуміти чому це відбувається. Не треба забувати, що Україна більше 300 років перебувала в складі російської імперії, чи Радянського Союзу. Це наклало на Україну відповідний відбиток. Крім того, Україна переходить із однієї економічної системи в іншу – від соціалізму до ринкових відносин капіталізму, а ломка систем завжди пов’язується з боротьбою, з труднощами і так далі. Якщо ми візьмемо перехід від капіталізму російської імперії до соціалізму, там питання вирішилося просто – забрали все майно і зробили його національним шляхом мільйонів смертей і страждань. А перехід від соціалізму до ринкових відносин, до капіталістичної системи – це означає віддати майно національне, державне в приватні руки. В чиї руки? І от тут та складність відбувається, що національне майно, державне, треба поділити серед населення і цей процес досить складний. В інших країнах він може проходить не так боляче, як в Україні. Може Росія не відчуває цього, тому що вона ядерна держава, а Україна відчуває, тому що є тиск з півночі приєднати її до Росії і пустити в Україну російський капітал. Український капітал не хоче цього, і український бізнесмен не хоче цього. Тут ведеться така боротьба і все це ускладнює і економічну ситуацію, і політичну. Але Україна таки розвивається в напрямку демократії і свободи і хоче ввійти в Європейський союз і бути демократичною, вільною державою. Вона перемагає в цьому відношенні. Які б президенти не були, вони ідуть цим напрямком до Європи, до демократії, до свободи. Кучма теж починав з прихильності до Росії, але пішов потім іншим шляхом, тому ми думаємо, що і нинішній президент піде цією ж дорогою. Ми не хочемо ніякої ворожнечі з Росією, вона сусід і треба з сусідом жити мирно. Але ми хочемо жити мирно як незалежна держава. І ми цим шляхом підемо і будемо твердо відстоювати своє.

Під час ваших відвідин, Ви говорили про вагомість української мови, кажучи, що “без української мови не може бути української нації”. Ваша теза слушна, але нам тут на еміграції здається, що нашим людям в Україні бракує національної гордості щодо мови – вони навіть можуть бути свідомими українцями, але часто байдуже ставляться щодо користування нею. Чи церква в Україні розглядає це явище і чи робить якісь кроки щодо виправлення ситуації?
Українська церква мовному питанню приділяє дуже важливе значення, розуміючи, що не тільки українська нація не буде існувати, якщо не буде української мови, але навіть і українська церква. Тому наша церква КП відправляє Богослужіння українською мовою. Ми переклали всі богослужбові книги українською мовою, ми проповідуємо українською мовою, ми перекладаємо творіння святих отців українською мовою, житіє святих, добролюбіє й інші творіння православної церкви. Але ми не цураємось і слов’янської мови – це наша мова, з якої вийшла українська. Виходячи з цього, ми вважаємо, що і в майбутньому всі українці будуть говорити українською мовою. Вони будуть знати і російську, і англійську, і інші мови, але українська мова буде домінуючою мовою. Тому що в школах викладають предмети українською мовою, в університетах, у вищих учбових закладах лекції читаються українською мовою. І коли це покоління прийде до влади, то і у владних структурах будуть говорити українською мовою. А поки що іде цей процес переходу від російської мови, яку нам нав’язали, до української. Але Росія розуміє значення мови для утвердження української держави і тому бореться в двох напрямках. З одного боку, за утвердження російської мови в Україні, з другого – за утвердження російської церкви в Україні, тому що це дві основні духовні сили, які утверджують нашу державу, нашу українську церкву.

Я слухав ваше слово під час бенкету – воно було глибоке, бадьоре, наповнене обгрунтованим оптимізмом. Ви говорили про багато справ. Я думав: як шкода, що його не чують всі українці. Тому питання: з якою думкою Ви б хотіли залишити нас, повертаючись в Україну?
Я хотів би, щоб те, що я говорив протягом майже трьох тижнів в п’яти штатах Америки, зустрічаючись із державними діячами, відвідуючи університети, виступаючи в наших парафіях, щоб ті думки, які я висловлював, українці засвоювали, щоб вони були їх власними думками, і щоб вони не падали духом, не зневірялись в Україні. Оскільки нема підстав зневіритись в Україні і в українській державі. Нам треба в Україну вірити і працювати на її утвердження. Оце я хотів би довести до українців в Сполучених Штатах Америки.

 

Comments

Коментувати

You must be logged in to post a comment.